Міністерство науки і освіти Польщі: спільне викладання української та білоруської мов для учнів з числа меншин та біженців – неможливе

У середу на засіданні Сеймової комісії у справах національних та етнічних меншин обговорювалася можливість спільного викладання української та білоруської мов учням, які належать до української та білоруської меншин, а також учням, які є громадянами України та Білорусі, що проживають на території Польщі, серед яких є діти воєнних та політичних біженців.

Артур Ґурецький, директор Департаменту загальної освіти та навчальних програм, який представляв на засіданні Міністерство освіти і науки, нагадав правила організації навчання рідної мови для учнів, які належать до національних меншин.

"Польські громадяни білоруського та українського походження мають статус національної меншини, наданий відповідно до положень Закону від 6 січня 2005 року про національні та етнічні меншини та регіональні мови. Положення Закону "Про систему освіти" дозволяють (за бажанням батьків учнів класу) організовувати в державних школах вивчення історії, власної культури та географії країни, з якою ідентифікується дана національна меншина" – сказав Ґурецький. Він додав, що це навчання може здійснюватися у трьох формах: в окремих групах, філіях чи школах. У філіях, групах чи школах з додатковим викладанням мови, історії та культури, у міжшкільних педагогічних колективах.

Заява подається батьками лише один раз на кожний етап навчання, тобто дитячий садок, початкова школа, середня школа, і її не потрібно поновлювати щороку. Учень, якого стосується заява, зобов’язаний відвідувати заняття з вивчення мови, а також уроки історії та культури, при цьому оцінка з мови входить до середнього балу та впливає на його перехід до наступного класу, тоді як оцінка з історії та культури не впливає. Школа може також організувати вивчення географії країни, з культурним ареалом якої ідентифікується національна меншина.

Викладання мови національної меншини може здійснюватися в школах по-різному. Мова може бути мовою шкільного навчання, тобто мовою викладання, і в цьому випадку заняття проводяться цією мовою, за винятком навчання польською мовою на етапі раннього дитинства, а на більш пізніх освітніх етапах – за винятком навчання польською та змісту, що стосується Польщі, у навчанні історії та географії.

Мова меншини також може бути другою мовою навчання на додаток до польської. У такому випадку двомовне навчання здійснюється щонайменше в чотирьох обов'язкових навчальних класах, за винятком польської мови, історії Польщі та частини географії, що стосується Польщі. Мова меншини також може бути додатковим предметом для учня, який здобуває освіту в школі польською мовою.

Артур Ґурецький також нагадав, що органи місцевого самоврядування отримують додаткові кошти з освітньої субвенції на викладання мов національних меншин, якщо у них є учні, які належать до меншин.

"Що стосується можливості спільного навчання української мови, білоруської мови учнів, які належать до меншин, і студентів з України та Білорусі, тобто з точки зору польського законодавства, які є іноземцями, таке навчання неможливе щодо викладання мови меншини", – повідомив він.

"Такі учні можуть перебувати в одних і тих же шкільних класах, тому що кожен іноземець, який перебуває на території Польщі, має виконувати обов’язки щодо обов’язкового навчання, має бути зарахованим до школи, і може статися, що він або вона навчається в тому самому класі, де також є учень, який належить до меншин, але класи, призначені польським громадянам, які ідентифікуються з національною меншиною, присвячені лише їм. У цих класах не може бути учня, який вивчає цю мову як рідну, як іноземець, який не є польським громадянином", – зазначив директор Департаменту загальної освіти та навчальних програм.

"Це пов'язано з низкою елементів, також програмних, але передусім із зовсім іншим правовим підґрунтям", – зазначив Ґурецький. За його словами, "для учнів, які належать до національних меншин, починаючи з Конституції, існують далекосяжні державні гарантії для такого навчання". "З іншого боку, у випадку з іноземцями мова йде про можливість організації викладання їхньої мови дипломатичними представництвами або асоціаціями чи фондами, які можуть проводити таке викладання на базі шкільної освіти та безкоштовно використовувати для цього приміщення шкіл після підписання угоди з директором", – пояснив представник Міністерства освіти і науки Польщі.

Присутні на засіданні парламентського комітету представники меншин, не лише білоруської та української, посилалися на його заяви. Генеральний секретар Об’єднання словаків у Польщі Людомир Моліторіс запитував: "Чи не є це сегрегацією в соціальному плані (...), чи не є соціально шкідливою заборона українській дитині відвідувати уроки української мови?". "Дитина приїжджає з України, в даній школі є викладання українською мовою, якщо вона буде відвідувати ці уроки, польська держава не понесе більше витрат, хоча й не отримає субсидії, це просто питання обліку", – оцінив він.

Ґжеґож Купріянович, голова Українського товариства, зазначив, що проблема спільного викладання не є новою, але зараз вона загострилася через масштабність проблеми.

"Що робити, коли є діти, які хочуть вивчати рідну мову, не мають польського громадянства, а по сусідству є урок мови, який вони не можуть відвідувати? Повірте, це створює відчуття відторгнення у дітей і батьків (...). Звідси й вимоги знайти вихід з цієї ситуації", – пояснив він.

За його словами, необхідно звертати увагу на специфіку ситуації, коли йдеться про біженців. За словами голови Українського товариства, є різниця між тим, коли хтось приїхав як мігрант, і коли він приїхав як біженець. "На цю мить є люди, які опинилися тут не з власної волі, не тому, що вони прийняли таке рішення, що вони цього хотіли, а тому, що зовнішні обставини: війна або, у випадку з Білоруссю, політичні репресії проти опонентів Лукашенка, змусили їх емігрувати", – зазначив Купріянович.

"Виникає питання – і я це кажу не як представник меншини, а як громадянин Республіки Польща – чи не варто подумати про те, щоб допомогти цим людям, які опинилися тут, у Польщі, де вони знайшли допомогу, спокій, дах над головою, турботу, що є чимось великим, прекрасним проявом людської солідарності, що є проявом польської Солідарності з великої літери, щоб створити можливості для цих людей, які опинилися тут, зберегти власну ідентичність, щоб такі діти могли вивчати рідну мову. Якщо цього не станеться, ці діти, коли війна закінчиться, повернуться до своєї країни, не знаючи рідної мови", – зазначив він.

Купріянович наголосив, що мета війни Путіна – заперечити існування української держави та нації, знищити українську ідентичність. "У цій ситуації варто подумати про підтримку людей, які опинилися в Польщі, дітей і молоді у збереженні власної ідентичності, власної мови, адже за це йде війна", – сказав голова Українського товариства.

"Це не справа доброї чи злої волі міністерства, тієї чи іншої інтерпретації, а питання всієї конструкції освітньої системи, для якої це дві різні категорії учнів. Це тягне за собою зовсім інші зобов'язання перед директором школи. З точки зору відповідальності вчителя, в його класі не може бути учня, який перебуває там лише тому, що там є місце. Вчитель повинен мати спеціальну навчальну програму для такого учня, затверджену на рівні школи, викладати її за певною сіткою годин, і вона повинна фінансуватися з одного джерела. Це не такі очевидні питання з точки зору освітнього права, хоча я розумію, що "з висоти пташиного польоту" вони можуть здаватися простими", – відповів їм Артур Ґурецький з Міністерства освіти і науки, директор Департаменту загальної освіти та навчальних програм. (PAP)

Авторка: Danuta Starzyńska-Rosiecka

Опр. Roman Havryshchak

hav/