2023-03-16 12:48 aktualizacja: 2023-03-16, 15:59
Юлія, Данило та Марко, Fot. PAP/Jarek Junko
Кинута до російської в'язниці в Донецьку, вона майже два роки не бачила власних синів. З-за ґрат вона боролася за те, щоб їх не відправили до дитячого будинку, а після звільнення вивезла їх з-під окупації. Юлія, мати Данила і Марка, поступово відновлює свою сім'ю. Зараз вона чекає на повернення свого чоловіка, який досі перебуває в російському полоні.
"За нами прийшли вночі. Мене і мого чоловіка звинуватили у шпигунстві на користь України і заарештували влада так званої Донецької Народної Республіки. Марку тоді було дев'ять років, а Дані - 17. Щоб їх не забрали до дитячого будинку, я підписала зізнання, яке вимагали. В результаті хлопчики змогли жити у моєї подруги", - розповідає вона PAP.
Викрадена проросійськими бойовиками, жінка потрапила до донецької "Ізоляції", колишньої художньої галереї, перетвореної на в'язницю. Її сини залишилися в рідному місті Торез, підконтрольному Росії. Вона зустрілася з ними в Києві, через два місяці після обміну полоненими, де нарешті отримала свободу.
"Коли мене обміняли, я не мала жодного уявлення про те, як я зможу вивезти звідти своїх дітей. Від адвоката я знала, що моя справа в Донецьку не закрита, і якщо я повернуся туди, мене знову заарештують", - згадує вона.
У можливості повернутися з окупованих територій було відмовлено і її синам. Старшому виповнилося 18 років у січні 2022 року, а вже в лютому Росія ввела війська в Україну, розпочавши відкриту главу агресії проти України. Данило виїхав до Москви, побоюючись мобілізації до російської армії.
"Росіяни почали забирати в армію прямо з університету, забирали навіть неповнолітніх. Я розуміла, що якщо забирають 17-річних, то заберуть і мого Данила. З друзями, які не хотіли воювати, він поїхав до Москви. Сиділи там тихо, працювали на автомийці, ніде не реєструвалися. Ховалися", - згадує Юлія.
"Марк тоді був у Торезі. Він ходив до російської школи, де йому втовкмачували, що Росія - величезна країна, яка прийде на допомогу і порятунок. Марко навіть трохи в це повірив. Там його вчили, що Україна - погана, а Росія - хороша. Нам потім довелося його перевиховувати", - зізнається мама.
У пошуках шляхів повернення дітей в Україну Юлія звернулася до Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій. Почалися довгі перемовини, під час яких росіяни висували все нові й нові абсурдні вимоги.
"Спочатку вони сказали, що якщо я не буду перебувати на території ОРДЛО, то мене позбавлять батьківських прав, а Марка віддадуть до дитячого будинку. У нас було два місяці, і він дійсно опинився б там. За цей час ми мало не збожеволіли. Треба було щось придумати", - зітхає вона.
Незважаючи на те, що російська сторона знала, що Юлія була ув'язнена, вона вимагала від неї довідку про доходи та місце роботи. Вони також вимагали підтвердження того, що її житлові умови дозволяють їй проживати з власною дитиною.
"Міністерство реінтеграції та Національний інформаційний офіс, який займається обміном полонених, знайшли мені роботу. Вони зібрали гроші, щоб виготовити для мене довідку про доходи. Ми відправили ці документи в соцзахист ОРДО, і вони чекали рішення Москви, яке весь час не збігалося з цією датою, з цією печаткою. Зрештою, ми отримали дозвіл, і Марк зміг виїхати", - розповідає вона.
Завдання вивезти брата з російської окупації було покладено на Данила, який перебував у Москві. За посередництва Червоного Хреста старший син Юлії отримав гарантії від росіян, що його не затримають і дозволять виїхати з Донецької Народної Республіки, незважаючи на його призовний вік. Молодшого Марка Данило перевіз в Україну через Росію, Латвію, Литву та Польщу.
Усі троє зустрілися на автовокзалі в Києві майже через два роки. "Марко дуже виріс, зараз він майже не поступається мамі. Даня став справжнім чоловіком. Я страшенно боялася, як мене зустрінуть, як приймуть", - зізнається жінка.
"Після їхнього повернення все змінилося, і нам нелегко. Марк не розмовляє українською, адже там він вивчив російську. Ми починаємо все з початку. Він вчить мову. У школі його прийняли дуже добре, сказали, що все буде добре. Ми поправили здоров'я, отримали допомогу від держави. Ми вдячні за це", - підкреслює вона.
Зараз родина чекає на повернення батька, який досі перебуває на російській стороні. "Мій чоловік весь час там. У нього 11 лютого був день народження. Ми дали гроші друзям, щоб вони відправили йому посилку. Він написав листа мамі, в якому подякував їй за це. Завдяки цьому ми знаємо, що він живий, і віримо, що з часом його теж повернуть", - тихо говорить Юлія.
З Києва Jarosław Junko (PAP)
Опрац. Iryna Hirnyk
ira/
Brak
