75 років тому було засновано Північноатлантичний альянс
У четвер виповнюється 75 років з дня підписання Північноатлантичного договору, основоположного документа НАТО. Альянс відзначатиме цю дату на тлі зростаючої невизначеності щодо ситуації на фронті в Україні та лідерства США.
"Зобов'язання, на якому було засновано НАТО, полягає в одному: напад на одного союзника – це напад на всіх. На цьому фундаменті ми побудували найпотужніший і найефективніший альянс в історії", – сказав Генеральний секретар Єнс Столтенберг напередодні 75-ї річниці. Однак він додав, що "святкуючи досягнення НАТО, ми не зупиняємося на досягнутому". "Зараз Європа стикається з війною такого масштабу, який ми вважали історією", – підкреслив він.
У четвер Столтенберг проведе церемонію у штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі, в якій також візьмуть участь міністри закордонних справ усіх 32 країн-членів. Оригінал Північноатлантичного договору був привезений до Брюсселя спеціально для церемонії – це перший раз, коли документ покинув територію США.
Північноатлантичний договір був підписаний у Вашингтоні в 1949 році 12 країнами: США, Канадою, Бельгією, Данією, Францією, Ісландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Португалією та Великою Британією. Альянс був створений на противагу Радянському Союзу і мав на меті зберегти військову присутність США в Європі після Другої світової війни.
Зобов'язання, про яке говорив Столтенберг, закріплене в статті 5 договору. Вона наказує іншим країнам-членам Альянсу надавати допомогу "країні, що зазнала нападу, шляхом негайного вжиття, самостійно або разом з іншими країнами, таких заходів, які вони вважатимуть необхідними, включно із застосуванням збройної сили, для відновлення і підтримання безпеки в Північноатлантичному регіоні". Стаття 5, яка була задумана в контексті холодної війни з огляду на Росію, була застосована лише один раз і за зовсім інших обставин – після терористичних атак, здійснених Аль-Каїдою в Сполучених Штатах 11 вересня 2001 р. НАТО одностайно визнала їх нападом на весь Альянс лише один день потому.
Однак, агресія проти однієї з країн-членів не обов'язково автоматично призводить до застосування статті 5. Проміжним рішенням є консультації, які описані в статті 4: "Сторони проводитимуть спільні консультації, коли, на думку будь-якої з них, територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці будь-якої сторони загрожує небезпека".
Процедура, передбачена статтею 4, запускалася кілька разів в історії Альянсу. Вона була застосована у 2014 році – тодішній президент Польщі Броніслав Коморовський після того, як 1 березня того ж року більша частина російського парламенту санкціонувала використання російських збройних сил на території України. Три дні потому, 4 березня, Північноатлантична рада обговорила це питання під головуванням генерального секретаря Андерса Фога Расмуссена.
Польща також розглядала можливість застосування статті 4 після вибуху ракети в Переводові в листопаді 2022 року, в результаті якого загинуло двоє людей. Однак прем'єр-міністр Матеуш Моравецький вирішив, що консультації не потрібні.
Статтею 4 скористалася також Туреччина. У лютому 2003 року – ще до вторгнення в Ірак – запросила консультації за цією процедурою в умовах зростання напруженості, побоюючись ракетного удару по своїй території з боку Іраку. У 2012 році вона звернулася з проханням про консультації у зв'язку з конфліктом з Сирією.
Консультації, формальні та неформальні, охоплюють усі важливі для Альянсу питання – військові дії, розвиток нових оборонних можливостей, співпрацю з країнами, що не є членами НАТО. Вони відбуваються в робочих групах і комітетах, в них можуть брати участь представники урядів і експерти.
За 75 років Альянс потроїв кількість своїх членів. Процес розширення НАТО розпочався ще під час холодної війни. Греція і Туреччина приєдналися до Альянсу в 1952 році, а Федеративна Республіка Німеччина – в 1955 році. У відповідь Москва ініціювала створення Організації Варшавського договору. У 1982 році членом Альянсу стала Іспанія.
Хоча після розпаду СРСР лунали голоси, що закликали до розпуску НАТО, сталося навпаки – Альянс почав розширюватися шляхом залучення країн колишнього комуністичного блоку. Польща приєдналася до Альянсу в 1999 році разом з Чехією та Угорщиною. У 2004 році були прийняті Болгарія, Румунія, Словаччина і Словенія, а також, вперше, країни колишнього СРСР – Литва, Латвія та Естонія. У 2009 році новими членами стали Албанія та Хорватія, у 2017 році – Чорногорія, а у 2020 році – Північна Македонія. Після російської агресії проти України у 2022 році Фінляндія та Швеція розпочали свої зусилля щодо вступу – перша зробила це через рік, а друга – менше ніж місяць тому, 7 березня.
Північноатлантичний договір чітко не визначає критерії вступу до Альянсу. Згідно зі статтею 10, членство відкрите для будь-якої "європейської держави, яка здатна підтримувати принципи цього Договору і робити внесок у безпеку Північноатлантичного регіону". У цій же статті зазначено, що вступ до Альянсу відбувається за одностайної згоди всіх держав-членів.
Наразі приєднання до Альянсу прагнуть Боснія і Герцеговина, Грузія та Україна. З країн Європейського Союзу поза НАТО наразі перебувають Австрія та Ірландія, а також колишні британські колонії Мальта і Кіпр. (PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
