"Доктрина Донро", або американська "домінація" у Західній півкулі
Після операції у Венесуелі президент США Дональд Трамп оголосив про повернення до відомої з підручників історії доктрини Монро від початку XIX століття, заявивши, що ніхто більше не ставитиме під сумнів американську домінацію у Західній півкулі. Водночас те, що саме означатиме це повернення на практиці, залишається не до кінця зрозумілим.
"Доктрина Монро – це велика справа, але ми значно її перевершили. Тепер ми називаємо це доктриною Донро", – заявив у суботу (3 січня) президент Сполучених Штатів після операції із захоплення Ніколаса Мадуро.
"Ми трохи про це забули, але більше не забуватимемо. Згідно з нашою новою Стратегією національної безпеки, американська домінація у Західній півкулі більше ніколи не буде поставлена під сумнів", – додав він.
Згодом Державний департамент США того ж дня оприлюднив на платформі X повідомлення з написом великими літерами: "ЦЕ НАША ПІВКУЛЯ".
Попри риторичну чіткість цього меседжу, досі незрозуміло, що саме на практиці означатиме "доктрина Донро". Доктрина Монро, на яку посилається Трамп, була концепцією, сформульованою президентом Джеймсом Монро у 1823 р. П’ятий президент США тоді застеріг європейські держави від подальшої колонізації Західної півкулі та водночас заявив, що Америка не втручатиметься у справи Європи. Ця ідея слугувала орієнтиром американської зовнішньої політики протягом десятиліть – аж до того часу, коли Сполучені Штати стали світовою державою. Згодом до неї часто поверталися наступні американські президенти.
Тепер вона повертається у дещо зміненій формі. У Стратегії національної безпеки, оприлюдненій Білим домом, зазначено, що "трампівське доповнення" доктрини означає "відновлення американської домінації у Західній півкулі, а також захист батьківщини і доступ до ключових географічних районів у всьому регіоні".
"Ми не дозволимо конкурентам за межами цієї півкулі розміщувати збройні сили чи інші загрозливі ресурси, а також володіти або контролювати стратегічно важливі активи на нашій півкулі", – наголошується в документі.
На думку Мечислава Бодушинського, колишнього американського дипломата і професора Pomona College у Каліфорнії, досі невідомо, як ця політика реалізовуватиметься на практиці і що вона означає для політики США щодо інших регіонів.
"Відверто кажучи, ми ще не знаємо, що це означає. Якщо Китай або Росія матимуть конкретні інвестиції чи інтереси в Латинській Америці, то що ми з цим робитимемо? Я не впевнений, що ця адміністрація насправді сама опрацювала варінати відповіді", – оцінив експерт у розмові з PAP.
Як він додав, зосередження Вашингтона на Західній півкулі та відкрита підтримка ідеї сфер впливу потенційно суперечать політиці стримування Китаю в Азії, яку підтримує частина представників адміністрації.
"Ми мали цілі комісії Конгресу, цілі департаменти всередині міністерств, присвячені конкуренції з Китаєм. Але ми маємо обмежені ресурси, зокрема військові. Водночас Китай – це великий гравець із дедалі більшими ресурсами", – зауважив Бодушинський. Він підкреслив, що для операції проти Венесуели та її морської блокади, яку планують зберігати тривалий час, було перекинуто значну частину сил США з інших регіонів світу.
Експерт додав, що проблема з прогнозуванням реалізації "доктрини Донро" полягає також у відсутності узгодженості в команді Трампа.
"Ми бачимо тут вплив різних фракцій на цю політику – у цьому випадку це були Стівен Міллер і Марко Рубіо. Але різні фракції мають різний вплив на різні напрями політики, тому все це виглядає доволі хаотично", – зазначив співрозмовник PAP.
Із озвученим поглядом не погоджується Дж. Майкл Воллер, аналітик Center for Security Policy у Вашингтоні. За його словами, "доктрина Донро" є адаптацією політики XIX століття до нових реалій, у яких головним суперником США є нині Китай, а не європейські держави. За його оцінкою, операція у Венесуелі вписується в політику конкуренції з Китаєм, позбавляючи Пекін важливого союзника. Воллер також вважає, що це не означає обмеження амбіцій США в Азії та Європі, адже цей крок ускладнює становище Пекіна, що покращує позиції європейських союзників Америки.
"Постійні військово-морські сили і база КНР у Карибському морі були б катастрофою для всіх наших союзників у всьому світі. Тому спостерігати за таким слабким рівнем підтримки (операції у Венесуелі) з боку союзників дуже розчаровує. Будь-яке забезпечення на випадок серйозної війни в Європі значною мірою залежало б від наших морських шляхів через Панамський канал із Техасу, а також із Нового Орлеана. Усе це проходить через Карибське море", – наголосив Воллер.
"Це велика перемога можливостей Америки в контексті допомоги союзникам по НАТО. Сподіваюся, що європейці підтримають (інтервенцію у Венесуелі), а не висловлюватимуть критику чи скептицизм", – додав він.
На думку Бодушинського, у питанні американської стратегії безсумнівним є те, що адміністрація Трампа остаточно відійшла від прагнення до демократизації та підкреслення значення міжнародного права навіть як "фігового листка" за яким можна ховати свої наміри. Експерт згадав у цьому контексті міжнародну інтервенцію в Лівії та повалення у 2011 р. режиму Муаммара Каддафі.
"Я тоді був в адміністрації, і це було щось зовсім інше: ми зібрали міжнародну коаліцію, отримали резолюцію Ради Безпеки ООН. Лівійські посадовці вимагали інтервенції", – згадував Бодушинський. Водночас, як він визнав, помилкою було надто швидке проведення виборів у Лівії до зміцнення державних інституцій.
"У Венесуелі ми бачимо протилежне. Проблема в тому, що – зрештою – вибори становлять основу легітимності влади. А стратегією Трампа, схоже, є нав’язування певних змін і рішень через погрози застосування сили", – додав він.
Співрозмовник PAP зазначив, що такий спосіб дій у Латинській Америці може на практиці ускладнити вплив США на політику окремих країн і посилювати негативне ставлення їхніх суспільств до США, адже нагадуватиме про попередні жорсткі американські інтервенції в регіоні.
Нагадаємо, 3 січня сили США викрали з Венесуели лідера цієї країни Ніколаса Мадуро та його дружину, після чого доправили їх до Сполучених Штатів. Федеральний суд у Нью-Йорку в понеділок висунув їм офіційні обвинувачення, зокрема в участі у "наркотерористичній змові" та постачанні кокаїну до США. Обвинувачені не визнали своєї вини.
З Вашингтона Oskar Górzyński (PAP)
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
