Друга каденція Трампа – революція в зовнішній політиці та повернення до концепцій XIX ст.
Друга президентська каденція Дональда Трампа принесла найбільші за десятиліття зміни у зовнішній політиці США та розрив із попереднім підходом до дипломатії, союзів і торгівлі. Доктрина американського президента – це, насамперед, відхід від ролі головної світової наддержави, зосередження на власних інтересах і повернення до концепцій XIX ст.
"Скiнчилися часи, коли Сполучені Штати підтримували весь світовий порядок, мов Атлас", – йдеться в ключовому реченні Стратегії національної безпеки, опублікованої Білим домом у грудні.
Вона підсумовує масштаб і значущість змін у підході та зовнішній політиці США за другої каденції Трампа. Його нинішня адміністрація перестала просувати крихкий міжнародний порядок, заснований на правилах, створений Америкою після Другої світової війни. Натомість вона готується до нової епохи й нового порядку, у якому США не є єдиним домінуючим гравцем, а місце правил посідають відкрита сила та вузько трактовані національні інтереси.
Стратегію було оприлюднено майже через 11 місяців після приходу Трампа до влади, однак від самого початку каденції його політика підривала основи порядку, вибудуваного США, який, на думку президента, перестав бути, або ніколи не був, вигідним для його країни. Уже в інавгураційній промові Трамп заявив про намір узяти під контроль Панамський канал і Гренландію, не виключаючи застосування сили. Запровадивши високі мита на товари з усіх країн світу, президент США фактично демонтував систему міжнародної торгівлі.
"Для торговельної системи це був справжній землетрус", – оцінив у розмові з PAP Ґері Гуфбауер, колишній посадовець міністерства фінансів США та експерт аналітичного центру Peterson Institute for International Economics.
Бачення Трампа проявилося й у його підході до війни в Україні. Йому досі не вдалося завершити цей конфлікт, хоча він обіцяв зробити це протягом 24 годин після вступу на посаду президента, а навіть раніше. Натомість за його правління США почали відкрито говорити про передачу Росії частини української території, а також про офіційне визнання анексованих Росією регіонів України – всупереч базовим принципам міжнародного права. Намагаючись відігравати роль посередника у конфлікті, Трамп заявив, що США не стають на бік жодної зі сторін. Водночас він припинив безоплатну допомогу Україні та почав продавати країнам НАТО озброєння для подальшої передачі Києву.
Росія з противника номер два (після Китаю) перетворилася на потенційного економічного партнера США, а метою американської політики стало збереження "стратегічної рівноваги" у відносинах із Москвою.
Найбільше змін у новій політиці Вашингтона відчули європейські союзники США. Хоча Трамп змусив країни НАТО збільшити витрати на оборону, це супроводжувалося оголошенням про відхід США від ролі головного гаранта безпеки Європи. Першим конкретним сигналом цього стало виведення з Румунії розміщеної там американської піхотної бригади.
В очах США Європейський Союз став передусім конкурентом, який у стратегії безпеки зазнав найгострішої критики. Адміністрація Трампа також відмовилася від попередньої практики утримання від відкритого втручання у внутрішню політику союзних держав, відкрито підтримуючи кандидатів на виборах, зокрема в Польщі. Вона також анонсувала подальші інтервенції на користь "патріотичних" партій і рухів, скептично налаштованих щодо європейського проєкту.
Згідно з баченням Трампа, головним пріоритетом американської політики є захист власних кордонів та встановлення на Західній півкулі американської зони впливу – у дусі доктрини президента США Джеймса Монро 1823 р., доповненням до якої має стати чинна стратегія.
Під керівництвом Трампа США відмовилися від тісної торговельної співпраці з найближчими партнерами – Канадою (якій Трамп неодноразово погрожував анексією) та Мексикою, використовуючи погрози й мита для тиску та вибивання поступок. Подібну політику Вашингтон проводить і щодо лівих урядів Бразилії та Колумбії. Після поки що безуспішних спроб примусити до анексії Гренландію (автономну територію Данії) та повторно взяти під контроль Панамський канал Трамп зосередився на прагненні усунути соціалістичного лідера Венесуели Ніколаса Мадуро.
Окрім відкритого апелювання до доктрини Монро, стратегія Трампа містить й інші відсилання до концепцій довоєнного періоду: у ній ідеться про баланс сил між державами, зони впливу та порядок, за якого сильніші держави можуть більше.
"Надзвичайний вплив більших, багатших і сильніших націй є позачасовою істиною в міжнародних відносинах", – зазначено в документі.
На думку Майкла Карпентера, колишнього директора Ради національної безпеки Білого дому, як стратегія, так і практична зовнішня політика Трампа є "радикальним відходом від усіх політик, яких США дотримувалися від часів Другої світової війни".
"(Нинішня влада у Вашингтоні – PAP) не вірить у США як лідера вільного світу в нормативному сенсі", – наголосив співрозмовник PAP.
"Так, вони визнають, що в сучасному світі існує конкуренція між великими державами, але не бачать ролі США як спроби обмежувати інші потуги, такі як Росія чи Китай. Вони розглядають роль США лише як захист власних інтересів у світі, який уже став багатополярним", – додав він.
"Вони не зацікавлені у спробах відновлення міжнародного порядку, заснованого на правилах, або у створенні нових правил (...). Вони просто намагаються просувати вкрай вузько трактовану концепцію національного інтересу, засновану на (баченні – PAP) світу, де панує право джунглів", – підсумував він.
З Вашингтона Oskar Górzyński (PAP)
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
