Експерт: польсько-український історичний конгрес необхідний для початку діалогу
На думку Лукаша Адамського, заступника директора Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського, такі зустрічі, як Польсько-Український історичний конгрес, є необхідними для активізації змістовного діалогу, потрібного для розв’язання певних історичних проблем та конфліктів колективних пам'ятей. Водночас він додав, що конгрес не принесе негайного прориву.
У Барануві-Сандомирському (що на Підкарпатському воєводстві) цього тижня – з середи до п'ятниці – тривав триденний Польсько-Український історичний конгрес. Захід, який завершивя 8 травня ввечері, зібрав близько 100 дослідників, що обговорювали складні аспекти спільної історії та колективної пам’яті. У конгресі також взяли участь представники державної влади, парламентів і дипломатичного корпусу Польщі та України.
Організаторами події, яку вважають найбільшою зустріччю істориків обох країн, є Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського та Український інститут національної пам’яті. У 2026 році виповнюється 120 років від дня народження та 50 років від дня смерті польського публіциста Юліуш Мєрошевський, покровителя установи, тому цьогорічний конгрес присвячено його пам’яті.
Заступник директора Центру Мєрошевського (який 12 травня обійме посаду директора) доктор Лукаш Адамський, який також є істориком польсько-українських відносин, наголосив у розмові з PAP, що для нього як співорганізатора конгресу від самого початку було очевидно, що "він необхідний, якщо ми хочемо розв’язати певні проблеми".
"Проте він не принесе прориву негайно. Іноді розбіжності в оцінках надто великі, як і різниця перспектив", – зауважив він.
У цьому контексті Адамський звернув увагу, що велике значення для інтерпретації минулого та погляду на історію має середовище, в якому живуть дослідники.
"Ми живемо в країні відносно заможній і відносно безпечній, тому інакше дивимося на минуле, ніж історики в країні, яка бореться за незалежність, є бідною і, без сумніву, травмованою не лише нинішньою війною, а й власною історією. Тому я вважаю, що такі зустрічі необхідні, щоб почати діалог і розмовляти", – оцінив доктор Адамський.
Він додав, що суть діалогу полягає у зближенні перспектив і зниженні рівня напруження.
"Це потрібно для того, щоб переконатися, що опонент, навіть якщо він висловлює тези, які радикально відрізняються від того, що ми хотіли б почути, не обов’язково є твоїм ворогом. Інша думка не означає, що такий опонент свідомо маніпулює, натомість часто означає, що він внутрішньо переконаний у своїй правоті – принаймні частково", – пояснив він.
Водночас Адамський зауважив, що відмінності в поглядах, оцінках і думках, які звучали під час конгресу, не завжди проходили по лінії "польські історики – українські історики", а часто виникали всередині самих цих груп.
"Саме тому такі зустрічі, як цей конгрес – один із найбільших за останні кільканадцять, а можливо й кількадесят років – мають на меті просто розмову, зниження рівня напруження, можливість почути аргументи іншої сторони й перевірити, чи, можливо, не варто так уперто триматися за свою попередню думку. Йдеться також про подання сигналу суспільству, що існує діалог, полеміка аргументів, а не емоцій", – підкреслив експерт.
Він також визнав, що для нього проблемою є польська пам’ять, а радше "непам’ять" про акцію "Вісла", яка була масовою депортацією мешканців земель, де вони жили століттями, лише тому, що були українцями.
"Це був комуністичний злочин. І мене, як поляка, болить, що так багато людей не хочуть осмислити ці "важкі сторінки" нашої історії. Болить також те, що визнання злочинного характеру акції "Вісла" часто ставлять у залежність від того, як в Україні інтерпретують події Волинського злочину", – наголосив він.
На запитання про ексгумації польських жертв Волинської трагедії він відповів, що, за його інформацією, на цей рік заплановано кілька таких робіт, на які українська сторона надала дозвіл.
"Проте досі немає згоди на багато інших заявок польського IPN (пол. Instytutu Pamięci Narodowej або Інституту національної пам'яті Польщі)", – застеріг доктор Адамський.
Водночас він оцінив, що українські процедури, пов’язані з ексгумаціями, є складними й очевидно потребують спрощення. Втім, як він підкреслив, співпраця в цій сфері триває і розвивається, насамперед завдяки діяльності польського Міністерства культури і національної спадщини та голови Ради з питань співпраці з Україною Павел Коваль.
Він визнав, що цінує зміну позиції України щодо мораторію на ексгумації, але хотів би, щоб певні законодавчі зміни були проведені швидше.
"Проте процес рухається у правильному напрямку", – підсумував він. (PAP)
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
