Експерти: Brexit не обмежив імміграцію, хоча саме цього очікувала більшість британців
Після Brexit існували інструменти для обмеження імміграції, однак заради потреб економіки її обсяги навпаки було збільшено. Про це заявив PAP британський експерт професор Джонатан Портес. На думку доктора Пшемислава Біскупа, британський політичний клас таким чином розминувся з очікуваннями виборців, які десять років тому проголосували за вихід із ЄС. На його переконання, це може призвести до суспільних і політичних потрясінь.
23 червня 2016 року відбувся референдум щодо членства Великої Британії в ЄС, на якому перемогли прихильники виходу Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії (Brexit). За вихід з Євросоюзу тоді висловилися 51,9% виборців.
Прихильники Brexit йшли на референдум тоді, зокрема, під гаслом відновлення національного контролю над міграційною політикою. Натомість противники виходу з ЄС звинувачували прихильників "відстоювання суверенітету" в просуванні "проєктів керованої ненависті до іммігрантів".
Професор економіки та державної політики Королівського коледжу Лондона Джонатан Портес, який раніше, зокрема, був головним економістом Міністерства праці та пенсій Великої Британії, підкреслив у розмові з PAP, що всупереч прогнозам більшості економістів після Brexit не відбулося скорочення кількості трудових мігрантів, які прибувають до Великої Британії.
"Загальні економічні наслідки виходу з ЄС виявилися такими ж негативними, як і прогнозувалося, але в питанні міграції все завершилося краще, ніж я припускав. Ми уникли економічної катастрофи", – оцінив Портес і додав, що зростання імміграції було неминучим через нестачу працівників на ринку праці.
На зауваження щодо того, що внаслідок Brexit Велика Британія відмовилася від добре освічених і працьовитих трудових мігрантів, зокрема з Польщі, експерт визнав, що шкодує про втрату свободи пересування працівників у ЄС. Водночас нові іммігранти, зокрема вихідці з Індії та Нігерії (країн колишньої Британської імперії, які нині входять до Співдружності націй), також приносять значну користь британській економіці.
Після Brexit, унаслідок запровадження прем’єр-міністром Борисом Джонсоном у 2021 році нової, вже позаєвропейської візової системи, у Великій Британії різко зросла показники імміграції.
За даними газети The Times, у 2021-2024 роках до Великої Британії прибуло приблизно на 2,6 млн осіб більше, ніж залишило країну. Потік трудових мігрантів з-поза меж ЄС навіть отримав назву "хвиля Бориса" (Boriswave).
Британський аналітичний центр Center for Policy Studies у доповіді під назвою "Міграційна революція" зазначає, що населення Великої Британії за цей період зросло на 3,8%, причому 99% цього приросту забезпечила імміграція.
Найбільше іммігрантів – 944 тис. осіб – прибуло на Британські острови до березня 2023 року. Це майже утричі більше за попередній рекорд у 321 тис. осіб, зафіксований у червні 2016 року, безпосередньо перед референдумом щодо членства в ЄС.
"Прихильники Brexit очікували посилення критеріїв прийому трудових мігрантів, а натомість відбулося значне послаблення правил і повне розходження з суспільними очікуваннями", – зазначив у розмові з PAP доктор Пшемислав Біскуп, аналітик Програми ЄС Польського інституту міжнародних справ (пол. Polski Instytut Spraw Międzynarodowych, PISM) та викладач Варшавської школи економіки.
Він нагадав, що це було рішення прем’єра Бориса Джонсона, активного прихильника Brexit, який, однак, побоювався економічного сповільнення, спричиненого пандемією COVID-19. Саме тому він налаштував параметри нової бальної візової системи, створеної за австралійським і канадським зразком, так, щоб допустити до країни якомога більше дешевої робочої сили з-поза меж ЄС.
Як зазначив експерт, імміграція залишилася однією з найбільш поляризуючих тем у британському суспільстві, хоча нові "постбрекситні" інструменти якраз дозволяли значно посилити контроль держави над міграційною політикою.
Пояснюючи рішення Джонсона, професор Портес своэю чергою зазначив: "Brexit показав, що можна повернути контроль над міграційною політикою, як це зробили ми, але ми все одно маємо ті самі проблеми, що й більшість європейських країн".
Як приклад він навів Італію, де попри обіцянки правого уряду Джорджі Мелоні обмежити імміграцію, її масштаби також зросли.
"Економіка має свої потреби", – наголосив Портес.
Однак, на думку Біскупа, важливими є також соціально-культурні аспекти, які більшість британських політиків ігнорує. На його переконання, Велика Британія вже давно перевищила критичну межу здатності суспільства інтегрувати нових іммігрантів. Про це свідчать демографічні дані.
Згідно з останнім переписом населення, проведеним ще до великої хвилі Boriswave на основі польових досліджень 2019-2020 років, практично весь приріст населення Великої Британії забезпечувала імміграція.
За даними Міністерства освіти, протягом останніх десяти років частка корінних британців у середніх школах скоротилася з понад 70% до 60%, а в початкових школах – до 50%.
"Останнім часом навіть ставиться під сумнів, чи залишається Велика Британія культурно згуртованим суспільством", – зазначив експерт.
За його словами, британці дедалі частіше ставлять під сумнів доцільність подальшого припливу мігрантів. Лунають навіть радикальні голоси про те, що якщо перешкодою для депортаційної політики є Європейська конвенція з прав людини, то країна має вийти і з неї.
Ситуацію погіршує й те, що після Brexit Велика Британія втратила частину інструментів контролю над нелегальною міграцією. Вона більше не підпадає під дію норм ЄС, які передбачають, що за розгляд заяви про надання притулку відповідає країна першого в’їзду до Євросоюзу, а також право на реадмісію депортованих мігрантів.
На думку експерта, Лондон більше не має можливості повертати на континент нелегальних мігрантів, які прибувають із Франції чи Бельгії. Водночас механізм депортації, розроблений Консервативною партією, який передбачав розгляд заяв про притулок у Руанді, а не у Великій Британії, був скасований урядом лейбористів у 2024 році.
Фрустрація британського суспільства через зростання легальної та нелегальної імміграції посилюється. За словами експерта PISM, про це свідчить і реакція на жорстокий напад уродженця Судану в Белфасті. Чоловік є нелегальним мігрантом і колишнім поліцейським, який прибув до Північної Ірландії з Дубліна.
Після цього в місті спалахнули антиіммігрантські заворушення, які британські політики засудили. Біскуп, однак, бачить у них прояв суспільного розчарування.
"Якщо в Північній Ірландії, де протягом 30 років на вулицях точилися криваві бої між юніоністами та республіканцями, бойовики обох таборів спільно організовують виступи проти іммігрантів, то що вже казати про решту Великої Британії", – зазначив експерт.
На запитання про оцінку наслідків Brexit Біскуп відповів, що з часом це рішення стало передусім каталізатором руйнування традиційної політичної системи. На його думку, завершується епоха, коли істеблішмент керував країною через дві-три найбільші партії, часто ігноруючи суспільні очікування.
Він звернув увагу, що Лейбористська та Консервативна партії разом зараз отримують менше голосів, ніж кожна з них окремо до початку масової імміграції. Натомість зростає підтримка партії Reform UK Найджела Фараджа, яка до початку 2021 року називалася Партією Brexit.
На думку співрозмовника PAP, варто уважно стежити за майбутніми довиборами до парламенту у виборчому окрузі Мейкерфілд. Якщо там переможе Reform UK, доведеться серйозно розглядати сценарій, за якого наступний уряд може очолити Фарадж. У такому разі, вважає експерт, можна очікувати використання механізмів, створених унаслідок Brexit, для впровадження політики депортацій.
Водночас Біскуп зауважив, що зростає також значення Партії зелених, яка виступає за відкриту міграційну політику.
Нинішні напруження, на його думку, не можуть тривати безкінечно. Зрештою відбудеться радикальна розв’язка, а на її основі сформується новий суспільний консенсус.
"Майбутнє належатиме тому політичному угрупованню, яке першим успішно проведе революцію або у формі депортаційної політики, або у формі радикального поглиблення політики відкритих кордонів", – підсумував Біскуп.
29 березня 2017 року Велика Британія задіяла статтю 50 Договору про Європейський Союз, яка визначає процедуру добровільного виходу держави-члена з ЄС, розпочавши таким чином процес виходу з Євросоюзу. Сполучене Королівство офіційно перестало бути державою-членом ЄС 31 січня 2020 року, а 31 грудня 2020 року завершився перехідний період після Brexit. З 1 січня 2021 року розпочався новий етап відносин між Великою Британією та ЄС на основі Угоди про торгівлю та співробітництво.
Автор: Anna Gwozdowska (PAP)
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
