Іван Уривський про "Калігулу": тема тиранії та деспотизму нині стосується всього світу
"Після участі у фестивалях я дійшов висновку, що тема тиранії, деспотизму стосується всього світу. Звичайно, найбільше вона хвилює українців, бо війна робить її відчутною на дотик", — сказав у розмові з PAP Іван Уривський, український режисер вистави "Калігула", яка була показана на 29-му Театральному фестивалі "Kontakt" у Торуні.
Польське агентство преси (PAP): Репетиції до "Калігули" – п'єси, за мотивами Альбера Камю Ви розпочали в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка в Києві ще до російського вторгнення. Втім, вони були перервані майже на три місяці. Прем’єра відбулася у липні 2022 року. Як нині сприймають виставу в Києві? Торік ви представляли "Калігулу" на фестивалі в Авіньйоні. Як її сприйняли там?
Іван Уривський: Ми показали "Калігулу" не лише в Авіньйоні, а й на кількох інших фестивалях, наприклад у Сараєво. Звісно, передусім ми граємо цю виставу в Києві, де глядач дуже полюбив цю виставу. Вона вже була зіграна понад сто разів.
Я довго думав, у чому феномен сприйняття цієї постановки. Після фестивалів і розмов із багатьма людьми я дійшов висновку, що тема тиранії та деспотизму стосується всього світу. Звісно, для українців це особливо болюча тема, бо війна робить її буквально відчутною. Але наша вистава зумовила появу сильного відгуку і у Франції, хоч тамтешня публіка й не має прямого досвіду пережиття війни. Коментарі та розмови в Авіньйоні були дуже глибокими. Тема "Калігули" універсальна — вона не може залишити байдужим. Ми бачимо, що коїться у світі: збройні конфлікти, хунти, найманці, тероризм. Тому диктатура — це болюча тема для багатьох країн. Хтось перебуває в епіцентрі бурі, а хтось — начебто й в безпеці, проте це може бути лише ілюзія. Я думаю, ми не знаємо ні дня, ні години, коли і де Калігула може з’явитися наступного разу.
PAP: Що для вас означає робити театр у країні, де йде війна? У 2024 році ви поставили "Марію Стюарт" Шиллера, а цьогоріч — "Макбет". Як Вам це вдається?
І. У.: Зізнаюсь, зараз я ставлю більше вистав, ніж до повномасштабного вторгнення. Коли почалась війна, ми не працювали майже три місяці. Готували концерти, поетичні вечори для наших військових. Ми були наче в тумані — не знали, чи зможемо ще колись робити театр. Чи потрібен він взагалі? Але коли ми нарешті поставили "Калігулу", виявилося, що глядачі дуже потребують театру. Люди хочуть жити більш-менш нормально, відволіктися від жаху війни. Тому я почав експериментувати з різними жанрами. Наприклад, ставити комедії, чого раніше не робив. Насамперед ми як колектив мусили усвідомити себе і свою ситуацію. Потім почали питати глядача: який театр йому потрібен зараз? Чим має бути театр в Україні?
PAP: Ви ставите переважно українську та світову класику — "Трамвай „Бажання“" Вільямса, "Пер Ґюнта" Ібсена, "Марію Стюарт" Шиллера. Також ставили Стріндберга, Гоцці, Гоголя. Кажуть, що ви завжди дещо деконструюєте класичні тексти. У чому Ваша режисерська стратегія?
І. У.: Кожного разу, коли обираю п’єсу, намагаюся ставити її так, як я її розумію. Я добре знаю, що працюю з класикою, тому не вношу радикальних змін. Просто уважно читаю твір, намагаюсь глибоко його зрозуміти. Потім дивлюсь постановки цієї п’єси в інших європейських театрах. І в якийсь момент починаю розуміти: ось чому інші режисери зробили так, а я бачу це інакше. Мабуть, звідси й з’являється враження, що я деконструюю класику.
PAP: Ви часто скорочуєте текст або переставляєте сцени?
І. У.: Наша "Калігула" триває годину і п’ятнадцять хвилин. Це дуже скорочена версія твору. Ми просто не могли зробити стільки репетицій, скільки хотіли. Постійно лунали повітряні тривоги, і нам забороняли репетирувати під час загрози обстрілу. Тож ми адаптували виставу до реалій війни. Згадаю лише, що не раз доводилося зупиняти спектакль і разом з глядачами спускатися в укриття.
PAP: У 2024 році ви отримали Державну премію імені Тараса Шевченка за виставу "Контопська відьма". У червні ви вирушаєте з цією виставою до США і Канади. Про що ця вистава?
І. У.: У травні ми показали її в Польщі, а в червні дійсно летимо за океан. "Конотопська відьма" — це шкільна обов’язкова література в Україні. Григорій Квітка-Основ’яненко — одни з перших, хто писав прозовані творі українською. Це така бурлескна сатира. Вистава розповідає про початок війни Польщі з Росією, а козаки хочуть уникнути призову, бо не хочуть воювати. Вони запрошують війта Конотопа на так звану сотенну раду — козацькі збори, де місцеві сотник і писар намагаються переконати всіх довкола, що в місті завелися відьми. Щоб їх знайти, треба влаштувати "полювання на відьом" і випробування водою, тобто почати топити жінок — одну за одною. Та котра не втопиться і є відьмою.
Це страшна історія, майже хорор, але написана як комедія. Наша вистава побудована на фольклорі, народності. Це спроба уявити, як усе могло виглядати. Глядачі обожнюють цю виставу. Ми зіграли її вже понад 200 разів.
PAP: Які постановки ви готуєте найближчим часом?
І. У.: У суботу, 31 травня, у Львівській національній опері відбулася прем’єра опери "Золотий перстень" за "Захаром Беркутом" у моїй постановці.
У Національній опері України в Києві я готуватиму наступну оперу — це будуть "Казки" Е. Т. А. Гофмана.
Розмовляв Grzegorz Janikowski (PAP)
Іван Уривський (нар. 9 березня 1990 р. у Кривому Розі) — український театральний і оперний режисер. Поставив понад 20 вистав, здебільшого за українською класикою. Був головним режисером Одеського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька. З 2020 року працює у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка в Києві. Тут створив, зокрема, такі вистави, як "Лимерівну" за мотивами твору Панаса Мирного (2019), "Трамвай "Бажання"" за мотивами Теннессі Вільямса (2020), "Пер Ґюнта" Ібсена (2021), "Безталанну" Карпенка-Карого (2021), "Калігулу" Камю (2022), "Конотопська відьма" Квітки-Основ’яненка (2023), "Марію Стюарт" Шиллера (2024), "Макбет" Шекспіра (2025). Співпрацював із театрами Івано-Франківська, Львова, Каунаса та Праги.
Серед здобутих нагород в Укривського є київська "Пектораль" за "Лимерівну", нагорода щоденної всеукраїнської газети суспільно-політичної тематики "День" за сучасну інтерпретацію та переосмислення української і західноєвропейської класики у руслі світових трендів перформативних мистецтв (2019), державна премія ім. Лесі Курбаса (2019), звання заслуженого артиста України (2020), а в 2024 році — Шевченківська премія за згадану вже виставу "Конотопську відьму".
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
