Конституція 3 травня 1791 року в Польщі: спроба реформ, зірвана сусідами
3 травня 1791 року Чотирирічний сейм ухвалив урядовий закон, відомий як Конституція 3 травня. Вона мала на меті реформувати державу й забезпечити її розвиток, однак невдовзі була згорнута під тиском сусідніх держав.
Конституція 3 травня, що була результатом прагнень до налагодження внутрішніх відносин у Польщі після першого поділу (1772), залишала в Польщі становий устрій, вводячи, однак, певні зміни. Було зменшено вплив магнатів на вибір короля, Сенат та управління країною шляхом виключення з сеймиків шляхти, яка не володіла землею, що була верствою, найбільш схильною до впливу та підкупу. У виборчому праві феодальний ценз шляхетського походження було замінено буржуазним майновим цензом.
Міщанам було затверджено право на придбання майна та отримання дворянського титулу.
Зберігаючи кріпосне право селян, конституція, однак, позбавляла шляхту права найвищої влади над підданими, передаючи їх "під опіку закону та уряду країни". Індивідуальні угоди селян із землевласниками про заміну панщини на орендну плату вже не могли бути самостійно скасовані шляхтою.
Положення Конституції централізували державу, скасовуючи окремішність Корони та Литви й запроваджуючи єдині уряд, скарб і військо. Панівною релігією було визнано католицизм за повної толерантності до інших конфесій, визнаних державою. Конституція також запровадила поділ влади: законодавчу здійснював двопалатний парламент, що складався із сейму – 204 депутатів від шляхти-землевласників і 24 представників міст – та сенату, до якого входили єпископи, воєводи, каштеляни й міністри під головуванням короля, причому його роль було суттєво обмежено.
Було скасовано депутатські інструкції, конфедерації та liberum veto, рішення мали ухвалюватися звичайною більшістю голосів. Каденція Сейму тривала два роки, засідання скликалися за потреби; кожні 25 років передбачалося скликати Сейм з метою "вдосконалення конституції".
Виконавчу владу було надано королю разом із Радою, так званою Стражею прав, до складу якої входили примас і п’ятеро міністрів – поліції, печатки (внутрішніх справ), закордонних справ, війни та скарбу, яких призначав король. Міністри несли відповідальність перед сеймом за підписані ними акти. Король очолював Стражу прав, мав право призначати єпископів, сенаторів, міністрів, урядовців і офіцерів, а в разі війни здійснював верховне командування військом.
Було скасовано вільні вибори; після смерті Станіслава Авґуста Понятовського трон мав бути спадковим, лише у разі вимирання королівської родини шляхта мала обирати нову династію.
Конституція передбачала реорганізацію судової системи, передбачаючи створення постійних земельних і міських судів, а також нагляд за ними в другій інстанції з боку Королівського трибуналу та асесорських судів.
Спроба втілення конституції в життя була зірвана вже в середині 1792 року. До цього призвела Тарговицька конфедерація (створена лідерами магнатського табору з метою відновлення попереднього ладу Речі Посполитої та під гаслами захисту загроженої свободи проти реформ Конституції 3 травня) та вторгнення російських військ на територію Польщі.
Конституція 3 травня була другою у світі (після Сполучених Штатів) і першою в Європі законом, що регулював організацію державної влади, права та обов'язки громадян. Вона забезпечувала можливість економічного та політичного розвитку країни. (PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
