Польський історик: результати ексгумацій на Волині можуть знову загострити суперечку з Україною
Інформація про те, що під час ексгумацій на Волині знайшли значно менше людських останків, ніж раніше оцінювали польські історики, може знову загострити польсько-українську суперечку, заявив у інтерв'ю агентству PAP доктор габілітований Томаш Стриєк.
У п’ятницю, 17 липня, президент України Володимир Зеленський повідомив у соцмережах, що Україна відкриє всі архіви Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки, які стосуються трагічних подій XX століття на Волині. Він також заявив, що буде ухвалено рішення про видачу додаткової значної кількості дозволів на проведення пошукових та ексгумаційних робіт.
PAP: Як ви оцінюєте "пакет деескалації" президента Володимира Зеленського? Чи цього вистачить, щоб заспокоїти польсько-українську суперечку щодо УПА?
Доктор наук Томаш Стриєк, історик, дослідник польсько-українських відносин: Я думаю, що ця суперечка зникне з перших шпальт ЗМІ й сам собою затихне. Хіба що почнуться якісь непорозуміння щодо ексгумації жертв в Україні. Це також може залежати від того, чи стане головою Інституту національної пам'яті (IPN) Польщі Матеуш Шпитма і якою буде позиція цієї інституції щодо України (щодо кандидатури Шпитми ще має проголосувати Сенат – PAP).
Я прогнозую, що, як і в попередні роки, коли липневі роковини привертали увагу влади до цієї теми, польсько-українська суперечка щодо історії відійде на другий план, а так званий пакет деескалації президента Володимира Зеленського суттєво не змінить ситуацію. Водночас це, безумовно, позитивний крок. Особливо важливою є заява президента про прискорення видачі дозволів на проведення ексгумацій. Щодо рішення відкрити архіви СБУ та військової розвідки часів Другої світової війни, польські історики ставлять питання, яку нову інформацію вони можуть містити.
PAP: Ці архіви були доступні для дослідників.
Т.С.: Саме так. Мені нічого не відомо про те, що якась частина цих архівів була недоступною. Якщо ж так і було, то це суперечило українському законодавству. Після обрання Петра Порошенка президентом у 2015 році в Україні ухвалили закон про архіви радянського періоду, який об'єднав їх під опікою СБУ та скасував усі грифи секретності. Реорганізація архівів тривала кілька років, однак навряд чи вони містять важливу інформацію щодо Волині, яка досі була невідомою. Тому рішення про їх відкриття, на мою думку, радше є символічним жестом.
PAP: А як ви оцінюєте заяву про видачу нових дозволів на пошуки та ексгумацію останків польських жертв? Оскільки це дуже дорогі й складні роботи, польські дослідники, мабуть, не в змозі проводити їх у величезних масштабах.
Т.С.: Я не знаю, якими були наміри президента Зеленського в цьому питанні. Мені здається, що в обох випадках можна говорити про прояв доброї волі. Я дуже хотів би, щоб так і було. Однак може статися й так, що прискорення процесу ексгумації не сприятиме поліпшенню польсько-українських відносин. В Україні це може навіть посилити ту інтерпретацію, згідно з якою УПА не несе основної відповідальності за злочини.
У населених пунктах, де ексгумації вже проведено, кількість жертв виявилася меншою, ніж раніше оцінювали польські історики. Це зрозуміло, бо так відбувається завжди. Так було, наприклад, у Єдвабному, оскільки частина жертв таких масових вбивств гине в іншому місці, ніж те, де проводиться ексгумація. Деяких взагалі не поховали тощо. Я не виключав би, що інформація про значно меншу кількість знайдених людських останків, ніж кількість жертв, наведена польськими істориками, знову розпалить польсько-українську суперечку.
PAP: Польська сторона говорить про 80–100 тис. жертв Волинської різанини, але українські історики стверджують, що їх було значно менше.
Т.С.: Українська сторона говорить про 39 тис. загиблих поляків. Отже, різниця значна. На жаль, ексгумації можуть підігріти цю суперечку щодо цифр. Якщо, наприклад, через 10 років буде розкопано переважну більшість населених пунктів, а загальна кількість жертв виявиться значно меншою за 80 тис., для української громадськості переконання польських істориків про 80–100 тис. жертв може виявитися безпідставним.
PAP: Ви кажете, що збільшення кількості ексгумацій вигідне Україні?
Т.С.: Я цього не стверджую, бо не вважаю, що це є метою української сторони. Однак таким може бути наслідок. Адже українська спільнота дедалі ретельніше стежить за цими справами і починає робити з цього висновки.
PAP: До того ж додається суперечка щодо того, скільки українців загинуло від рук бійців Армії крайової чи Національних збройних сил, чи не так?
Т.С.: Професор Ґжеґож Мотика оцінює кількість українських жертв у 11-15 тисяч. Українці довгий час не мали власних оцінок. Цим питанням зайнялася група, пов’язана з Українським католицьким університетом (УКУ) у Львові, яку очолює професор Ігор Галагіда. З попередніх розрахунків відомо, що, за їхніми оцінками, кількість українських жертв становила 28 тисяч, тобто більше, ніж за оцінками професора Мотики.
PAP: Я так розумію, що ця оцінка стосується не лише Волині?
Т.С.: Йдеться про всі території, де відбувався польсько-український конфлікт, зокрема Волинь, Східну Галичину, Холмщину, Надсяння та Бещади, а також землі по польський бік лінії Керзона. Різниця в оцінках кількості жертв пояснюється тим, що польські історики зараховують до українських втрат лише українців, убитих бійцями Армії крайової, Батальйонів хлопських, Національних збройних сил, Національної військової організації, Війська Польського та підрозділів самооборони. Натомість українські історики включають до цих втрат також жертв польського поліцейського батальйону, створеного німцями, підрозділів, які діяли разом з угорською армією, а також польських формувань, створених за підтримки радянської влади. У польській історіографії їхніх учасників вважають зрадниками та колаборантами, тоді як українські дослідники зараховують їх до польської сторони конфлікту нарівні з Армією крайовою та Військом Польським
PAP: Чому Зеленський не відмовився від рішень, які найбільше обурюють польську громадськість? Йдеться про вшанування УПА та Український національний пантеон.
Т.С.: Президент України визнає, що ці питання не підлягають обговоренню. Щодо Українського національного пантеону, то з цього приводу було ухвалено закон, а це означає, що рішення є остаточним. Залишається питання, хто саме потрапить до цього пантеону. Наприкінці травня відбулося урочисте перепоховання Андрія Мельника, одного з лідерів Організації українських націоналістів. Також існує попередня домовленість щодо ексгумації останків Євгена Коновальця (співзасновника та командира Української військової організації, згодом лідера Організації українських націоналістів – PAP) з Роттердама та перевезення їх до Києва.
PAP: А що щодо останків Степана Бандери з Мюнхена? Чи відбудеться ця ексгумація?
Т.С.: Родина має заперечення з цього приводу, мабуть, побоюючись за безпеку нового місця поховання. Українські могили Бандери чи Романа Шухевича (головнокомандувача УПА – PAP) напевно стали б мішенню російських атак. У новорічну ніч 2023/24 року, саме в річницю народження Бандери, росіянам вдалося знищити Музей Шухевича у Львові. Український національний пантеон має розміститися на території Національного заповідника Печерської Лаври в Києві. Українську столицю захищають ЗРК Patriot, але ми знаємо, що захистити все неможливо.
PAP: Чи знайдеться в цьому українському пантеоні місце для Килима Савура, якого в Польщі вважають одним з організаторів Волинської трагедії?
Т.С.: Неможливо провести перепоховання Клима Савура, бо невідомо, де знаходяться його останки. Там для нього міг би бути, щонайбільше, лише кенотаф або меморіальна дошка.
PAP: Ким сьогодні є Степан Бандера для пересічного українця? Національним героєм?
Т.С.: До початку повномасштабного вторгнення думки з цього приводу розділилися порівну. Приблизно стільки ж людей вважали його героєм, скільки й негативною постаттю, причому на Західній Україні він користувався значно більшою повагою. Згідно з опитуваннями, проведеними в перші місяці 2022 року, тобто в момент найбільшого патріотичного піднесення, позитивна оцінка Бандери та УПА злетіла до рівня 80% у масштабах всієї країни. Я б ризикнув стверджувати, що ця хвиля зараз спала.
PAP: Чи відомо, скільки пам’ятників Бандері є в Україні? Чи побільшало їх після вторгнення?
Т.С.: Ніхто цього не досліджував, але, за оцінками, до повномасштабного вторгнення по всій Україні Бандера мав близько 50 пам’ятників, а це зовсім не так багато. Не знаю, чи після 2022 року десь спорудили йому нові пам’ятники, але, безперечно, на його честь назвали нові вулиці, переважно у західній та центральній Україні.
PAP: Степан Бандера став в Україні символом боротьби з Росією. Чи саме тому польський погляд на цю історію не знаходить широкого відгуку в українському суспільстві?
Т.С.: Гадаю, що чим більше його критикують за межами України, тим сильнішою стає його легенда на батьківщині. Тиснучи на Україну щодо УПА традиційними методами, Польща багато чого не досягне. З 2009 року Сейм і Сенат уже десять разів ухвалювали резолюції щодо Волині, в яких злочини УПА кваліфікувалися як такі, що мають ознаки геноциду, але результат виявився іншим, ніж очікувалося.
Доктор габілітований Томаш Стриєк – викладач Університету Civitas і науковий співробітник Інституту політичних досліджень Польської академії наук. Автор понад 50 книжок і наукових статей, присвячених історії та сучасності Центральної й Східної Європи. Серед його праць – "Міжнародні аспекти операції "Вісла"", "Україна перед кінцем історії. Нариси про політику держав у сфері історичної пам'яті»" та "Українська національна ідея міжвоєнного періоду. Аналіз вибраних концепцій".
Інтерв’ю провів Jacek Pawlicki (PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
