Sestry.eu пишуть про те, як українські біженки похилого віку втрачають надію вижити в Польщі
Нова стаття українсько-польського жіночого журналу Sestry.eu розповідає про важке становище українських біженок похилого віку в Польщі, яке спіткало їх після скасування програми соціальної допомоги "40+". Жінки втратили можливість безкоштовного проживання і тепер змушені або платити високу орендну плату в польських містах, або повертатися в Україну, де ситуація з опаленням і безпекою залишається важкою. Багато біженок шукають притулок в інших країнах, таких як Німеччина, через відсутність підтримки та надії на покращення ситуації в Польщі.
З 1 липня 2024 року в Польщі набули чинності зміни до закону про допомогу громадянам України, які прибули до країни через збройну агресію Росії. Зокрема, скасовано компенсацію 40 злотих на день власникам домогосподарств, де проживали біженці пенсійного віку, люди з інвалідністю, багатодітні родини.
Де-юре біженці зможуть і надалі отримувати підтримку в місцях спільного проживання, що є комунальною або державною власністю. Однак де-факто — наприклад, у місті Ольштин, столиці Вармінсько-Мазурського воєводства, — жодного осередку немає.
17 липня 2024 року вразливим групам біженців в Ольштині повідомили, що воєвода надав уряду міста розпорядження щодо будівництва (чи підготовки) гуртожитка для біженців. Але інформації щодо термінів, умов і вартості проживання досі немає. Люди розгублені і не розуміють, чи є бодай якісь перспективи отримати дах над головою.
Де зараз мешкають і що планують робити біженці поважного віку, які з липня не мають соціального житла? Видання Sestry.eu зібрало декілька зворушливих історій, якими воно поділилося з читачами.
Вже не можу так працювати, щоб оплатити тут житло. А в Україні обіцяють зиму без тепла і світла
Біженка з Одеси 70-річна Раїса Одаржий проживала по програмі "40+" безкоштовно в кімнаті приватного будинку, який облаштували як притулок для вразливих груп. Наприкінці червня власник осередку повідомив, що незважаючи на те, що у нього мешкає понад 10 біженців, його домогосподарство отримало відмову від воєводи щодо подальшої оплати за проживання пенсіонерів, людей із інвалідністю і багатодітних родин. Але якщо люди хочуть залишитися, то вони мусять платити за кімнату 1250 злотих на місяць.
"Для мене це дорого. Але я не змогла знайти інше житло", — розповідає Sestry пані Раїса, — попросила власника, щоб він хоч трохи зменшив ціну. Бо в мене найменша в будинку кімната, де є місце лише для ліжка й стола. Він пообіцяв, що подумає".
"Маю жити в Польщі до кінця літа, бо в червні мені зробили операцію — мушу завершити тут процес реабілітації. А потім, імовірно, повернуся в Одесу", — додає вона.
Жінка приїхала в Ольштин на початку великої війни. Ходила на уроки польської мови й кулінарні курси. Брала участь у різних заходах для біженців. Зокрема, у спортивних — скандинавська ходьба й подорожі на велосипедах. Це допомагало впоратися із складним періодом адаптації.
"Я б і хотіла працювати, але на тлі хронічного стресу сильно погіршився стан здоров’я. Маю 46 років трудового стажу — працювала бухгалтером. Але моєї пенсії не вистачить, аби тут вижити. А в Україні жителів міст уже зараз попереджають, щоб шукали на зиму житло в передмісті з пічним опаленням, бо часто вимикатимуть світло. Дуже страшно від такої перспективи… але я не втрачаю оптимізму", — пояснює, намагаючись триматися, пані Раїса.
Рятуючись від росіян, жила в лісовій ямі. І от знову не маю житла
Біженка з Херсонської області 74-річна Олена Демчук у липні мусила переїхати з приватного осередку для біженців до житла, яке орендує її донька. За можливість проживати в кімнаті з донькою й двома внуками пані Олена доплачує власнику 600 злотих на місяць.
У 2022 році волонтери привезли до Ольштина її доньку та онуків. Діти часто хворіли, і пані Олена приїхала в Польщу, щоб допомагати їх доглядати. Жінка має педагогічну освіту — 51 рік працювала вчителькою математики.
Вона розповідає: "Самотня мама не зможе вижити в Польщі, якщо не буде працювати. Але внуки часто хворіли й не ходили до садочка. Усе, що донька заробляла, мусила платити няні. Навіть більше: навесні 2022 доньці платили 16,50 злотих за годину, а найменша ціна за послуги няні-українки для однієї дитини — 20 злотих на годину".
Повернутися додому біженка не може. Її дім зруйнували. У рідному селі, яке звільнили з-під окупації, досі немає ні аптеки, ні магазину, ні спокою. Бо ворожі війська стоять за декілька десятків кілометрів і продовжують обстрілювати місцину.
"Я майже десять місяців прожила в російській окупації", — каже пані Олена.
"Повірте, це пекло на землі. Моя мама пережила окупацію в часи Другої світової війни, коли південь України контролювали румунські війська. Вони були більш нестерпні за німців. Проте російські військові — найстрашніші", — з жахом пригадує жінка.
За словами біженки, від початку окупації з кінця лютого 2022 року вони з сусідкою жили в ямі біля лісу. Ховалися там від росіян. Хтось із жителів села повідомив окупантам, що сусідка пані Олени має проукраїнські переконання. Вони її розшукували, катували її брата, щоб розповів, де переховується сестра. Він не сказав, і за це його вбили. А тіло викинули на околиці села.
Росіяни звірствували, грабували будинки, магазини, людей. Не було світла й інтернету. Не можна було ні виїхати, ні в’їхати в село. Пані
"Не було їжі. Ми розпалювали невелике вогнище, щоб зігрітися, пекли з дерті та висівок млинці. Збирали дощову воду й пили. Не було можливості навіть попросити когось про допомогу. Я й досі не розумію, як змогла вижити", — згадує Олена.
Пані Олена розповіла, що її донька подавала заявки на участь у кількох програмах, щоб отримати дофінансування на оренду житла.
"Ще з кінця минулого року нас лякали, що 40+ для пенсіонерів відмінять. Тому в березні 2024 року донька подала заявку від нашої родини на програму "Крок додому". За усіма критеріями ми підходили, мали дохід три тисячі злотих. Нам подзвонила комунікаторка проєкту Тетяна й запитала, скільки ми зможемо платити за житло самі. Донька відповіла, що до 2,5 тисяч злотих. На що Тетяна сказала, що це мало й тому вона надішле нам лист з відмовою. Але якби ми самі могли платити за житло три тисячі злотих і більше, хіба б ми зверталися за допомогою? Ця допомога також спрямована на оплату послуг агента з нерухомості й перекладача, а ми самі знайшли житло. Це була ще одна причина відмови. Я досі не розумію, чому фундація хоче платити за послуги, яких люди не потребують? Виходить, насправді допомагають не вразливим групам людей. А тільки тим, хто може працювати — тобто платити податки", — впевнена жінка.
У інших програмах навіть не повідомляли причину відмови. Лише надсилали листа або повідомлення на телефон: "Дякуємо за реєстрацію в програмі. Ваше домогосподарство не було обране для участі".
"Зараз ми ледь зводимо кінці з кінцями, — ділиться Олена Демчук.
"Ми звикли до цього міста й полюбили його. Але тут не виживемо. Я почала часто хворіти, мій набільший страх — стати тягарем для доньки. Тому я попросила її шукати інформацію про те, як можна переїхати в притулок до Німеччини. У нас там немає родичів чи знайомих. Але кажуть, там легше вижити таким родинам, як ми", — додає вона
Вдома пережила апокаліпсис. А тут — звинувачення в тому, що біженці-пенсіонери зловживають унійною допомогою
Біженка з Вовчанська Харківської області 70-річна Віра Іванюк розповідає, що коли її та інших біженців торік виселили з хостела, вона повернулася з Ольштина додому в Харківську область. Але коли у травні 2024 року російські війська почали новий наступ на Вовчанськ, жінка не витримала й знову приїхала до Польщі.
Тут від початку повномасштабного вторгнення мешкає її донька з двома онуками старшого шкільного віку. Через тиждень після приїзду до Ольштина пані Віра дізналася, що її дім згорів, бо в нього влучив ворожий снаряд.
"Завдяки моїй доньці, яка має тут роботу й може платити за житло, я не стала безпритульною, — розповідає пані Віра.
"Проте відчуваю величезне почуття провини, що завдаю родині цей клопіт, що не маю грошей, щоб винайняти собі окреме житло. Вдома я посадила город. У мене були кури, качки, коза. Але мій минулий досвід ніяк не допомагає мені тут. Важко вивчити мову. Я завжди нервую — в аптеці, магазині, автобусі", — ділиться літня жінка.
Пані Віра розповіла, що різні організації пропонують реєструватися у проєктах для біженців, на які виділяють гроші з фондів Євросоюзу. Але вона не може отримати ту допомогу, якої потребує:
"Людям старшого віку важко розмовляти іноземною мовою. Я зверталася до різних організацій з проханням написати такий грант, який би допомагав пенсіонерам вирішувати різні побутові питання. Наприклад, щоб ці унійні гроші платили людям, які би консультували нас, супроводжували як перекладачі до лікарні, до соціальних служб чи установ. Щоб людям, які втратили соціальне житло, допомогли шукати нове. Бо послуга ріелтора тут коштує 500 злотих. Я би з радістю поїхала пожити до села — хоча би на деякий час. Може, хтось має будинок, де ніхто зараз не живе, і я б могла доглядати за цим будинком. Але я не знаю, як шукати таку інформацію, плюс маю мовний бар’єр", — каже пані Віра.
Натомість мене запрошують прийти на зустріч, де за унійні гроші мене навчать плести браслети з бісера або малювати нейрографічні картини, завдяки яким "у моє життя прийдуть гроші". Може, два роки тому, коли біженці безкоштовно жили в гуртожитках, ці заняття й були актуальними. Але зараз людям не до таких розваг.
За словами пані Віри, зустрічі для біженців зазвичай проводять вдень. І люди, які зареєстровані в проєктах, але працюють, не можуть прийти.
"На останній зустрічі біженок були я та ще одна пенсіонерка із Запорізької області. Вона розповіла мені, що прийшла тільки тому, що тут можна безкоштовно випити каву. Вона з липня живе із сином і невісткою. Вони не дозволяють їй брати продукти, які купують. І вона економить кожну копійку, бо живе лише на свою українську пенсію — 400 злотих. Каже, якби хтось їй допоміг підтвердити інвалідність у Польщі, вона б поїхала в гуртожиток для біженців за 170 кілометрів, що біля міста Олецько. Туди пропонували переселятися людям з інвалідністю. Умови проживання психологічно важкі. По три-чотири лежачі людини в кімнаті. Крім того, туди в березні 2023 року переселили всіх ромів, які приїхали до воєводства із Західної України. Але принаймні там безкоштовно дають їжу", — зазначає жінка.
Що ж робити людям, які не можуть самостійно платити за житло?
Це питання Sestry поставили голові Ольштинського відділу Об'єднання українців у Польщі Степану Мігусу. Він відповів: "Протягом липня до мене зверталося дуже багато людей з проханням допомогти знайти соціальне житло в Ольштині. Тому очевидно, що потреба в тому, щоб тут знову відкрили гуртожиток для біженців, є високою. Люди старшого віку, люди з інвалідністю скаржаться, що не можуть проживати в пункті для біженців біля міста Олецько, бо вони хворі, а там немає доступу до медичної допомоги. Тому питання про відкриття гуртожитку я буду знову порушувати під час зустрічі з воєводою та маршалком. Ми не можемо залишити людей, які пережили жахи війни, наодинці з їхніми проблемами".
Чи почують воєвода й маршалок наші голоси?
Автор: Тетяна Бакоцька
Прочитати матеріал польською та українською мовами можна також на порталі Sestry.eu.
Sestry.eu – міжнародний жіночий онлайн-журнал, який стартував у вересні минулого року. Сайт має дві мовні версії: українську та польську. Головною редакторкою є Марія Гурська, досвідчена українська журналістка, відома, зокрема, за українським телеканалом "Еспресо", який був створений під час українського Майдану. Основою команди є українські журналісти, які через війну були змушені покинути свої домівки та жити за кордоном. (PAP)
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
