Товариство "Меморіал": польські місця пам’яті в Росії – серед тих, що найбільше постраждали після 2022 року
Російська журналістка Алєксандра Поліванова з російського товариства "Меморіал" заявила PAP, що польські місця пам’яті в Росії належать до тих, які після 2022 року зазнали найбільших втрат. На її думку, пропаганда не стільки приховує радянські репресії, скільки намагається створити враження, що правда про них нібито досі не встановлена.
"Ми вважаємо, що в лютому 2022 року (початок російського вторгнення в Україну – PAP) розпочався цілком новий етап у політиці (російської – PAP) держави щодо місць, пов’язаних із радянським терором, і загалом щодо пам’яті про радянський терор", – сказала Поліванова.
Водночас вона зауважила, що державна історична політика Російської Федерації готувалася до цього вже раніше.
"Водночас дуже цікаво спостерігати, як реагує суспільство. Воно реагує значно прихильніше, ніж держава", – зазначила активістка, додавши, що "існує дуже багато низових ініціатив, пов’язаних із пам’яттю".
Алєксандра Поліванова нині мешкає за межами Росії. Із весни 2022 року товариство "Меморіал" веде базу даних і моніторить за процесами, які відбуваються з місцями пам’яті про радянський терор на території Росії.
"Безперечно, польські місця є серед тих, що постраждали найбільше – польські, литовські (хоча литовських, по суті, просто менше, ніж польських) і фінські", – сказала Поліванова.
За цей час "Меморіал" зафіксував 21 випадок наруги над польськими пам’ятниками в різних регіонах Росії.
"Звісно, це не почалося 24 лютого (2022 року)", – наголосила Поліванова. Вона нагадала, що ще у 2020 році були демонтовані меморіальні таблиці з будівлі медичного вишу в Твері. Одна з таблиць увічнювала жертв катинського злочину – полонених табору в Осташкові, розстріляних у цій будівлі (тоді – штаб-квартирі НКВС) навесні 1940 року. Друга ж вшановувала російських жертв репресій.
Після 2022 року, як сказала Поліванова, розпочалася ескалація таких дій.
"У багатьох містах пам’ятники були фактично просто усунуті, демонтовані. (...) Пам’ятник польським засланцям прибрали в Бурятії; пам’ятники, польський і литовський, демонтували в Пивоварисі (село Пивовариха) в Іркутській області. Подібна ситуація й в інших містах: Петрозаводську, Воркуті, Петербургу, Шліссельбургу, Галяшорі, Якутську, Томську, Бєлостоку у Томській області", – перелічила активістка.
Найновішим випадком стало усунення з Польського військового кладовища в Катині барельєфу ордена Virtuti Militari та Хреста Вересневої кампанії в листопаді 2025 року. За кілька місяців до цього те саме було зроблено в Мєдному.
Поліванова зауважила, що знищувані пам’ятники вшановували жертв зовсім різних злочинів: убитих у Катині польських військовополонених, польських засланців, жертв «польської операції» НКВС, які були радянськими громадянами.
"Це, звісно, зовсім різні люди, різні долі й різні пам’ятники. Але для тих, хто нині нищить ці пам’ятники, це не має значення", – підкреслила вона.
Активістка зазначила, що загалом "національні" пам’ятники (національних груп – PAP) зазнають утисків більшою мірою, ніж пам’ятники «універсальним» жертвам репресій. Цілеспрямовано атакуються меморіали міжнародних злочинів, скоєних радянською владою. Окремою темою є те, що відбувається з пам’ятниками на окупованих територіях України. Росія там демонтує меморіали жертв репресій і Великого голоду.
Однією з причин цих дій, на думку представниці "Меморіалу", є нездатність визнати міжнародні злочини, скоєні радянською владою.
Поліванова бачить у цьому, з одного боку, продовження радянської пропаганди, яка приховувала національні операції НКВС проти різних етнічних груп у 1930-х роках, адже СРСР мав імідж інтернаціоналістичної держави, що боролася з фашизмом.
"По-друге, (...) міжнародні злочини є більшим табу, ніж внутрішні, тому що це те, за що можна звинуватити Радянський Союз, Росію. Саме тому говорити про Катинь у Росії складніше, а навіть небезпечніше. Катинський злочин дуже дратує російський державний наратив", – сказала Поліванова.
Вона нагадала, що після лютого 2022 року посилився процес демонтажу пам’ятників радянським солдатам у країнах, які колись перебували в зоні впливу СРСР.
"У відповідь на це в Росії також демонтують ці т.зв. "національні" пам’ятники. Це надзвичайно цинічно, тому що Росія фактично сама визнає: пам’ятники радянським солдатам, які стояли в багатьох країнах, не були пам’ятниками конкретним людям. Це була просто пропагандистська зброя для маркування території та впливів", – сказала активістка.
Вона нагадала, що радянська влада приховувала репресії й заперечувала їх.
"Нині приховування вже неможливе: після 1990-х років усі знають, що відбувалося. Проте можна, і частково це схоже на фейк-ньюз, створити поле невизначеності: "Може так, а може ні". Ніхто не говорить прямо, (Владімір) Путін жодного разу не сказав, що "польських офіцерів у Катині напевно розстріляли нацисти". Але всі кажуть: "Точно не відомо, є такі дані, є інші, є версія, зокрема (Миколи) Бурденка (комісія під його керівництвом нібито довела, що катинський злочин скоїли нацисти – PAP), є його розслідування. Може, правда така, а може інша, точно не знаємо. Це було давно і невідомо", – розповідає журналістка.
"Мета в тому, щоб люди відчували невпевненість, недовіру і (мали відчуття – PAP), що (...) правди не існує", – зазначила Поліванова.
"Я не є фахівчинею з державної пропаганди, але мені здається, що подібні наративні практики використовуються і в нинішній війні (проти України – PAP). (Наприклад) такі: " є версія, що у Бучі (місті під Києвом, де навесні 2022 року сталися масові вбивства українських цивільних – PAP), розстріли зробили російські солдати, а є версія, що це самі українці, і ще треба це дослідити та мати докази, хто саме це зробив", – описала Поліванова.
"Йдеться про те, "щоб реципієнт, читач, глядач не мав можливості сформувати логічну, впорядковану й критичну картину", – підсумувала журналістка.
Автор: Anna Wróbel (PAP)
Опрац. Ihor Usatenko
iua/
