Українці відкидають поступки та сподіваються на перемогу
У четверту річницю російського вторгнення українські військові відкидають будь-які територіальні поступки і сумніваються, що переговори зможуть привести до справжнього миру. Українці говорять про втому, але водночас про рішучість: вони сподіваються на перемогу, продовжують вчитися жити в умовах війни та підкреслюють, що, попри втрати, Україна вистояла і не збирається здаватися.
"Мої очікування від четвертої річниці вторгнення залишаються незмінними: я чекаю закінчення війни. Беручи безпосередню участь у бойових діях на півдні, я вірив у потенціал Збройних Сил України і можливість звільнення окупованих територій. На жаль, через низку факторів цього поки що не вдалося досягти", – розповів PAP 35-річний Сергій, сержант 47-ї окремої механізованої бригади "Магура".
"Звісно, хотілося б, аби ця війна нарешті закінчилася, але я категорично не згоден віддавати наші території в обмін на сумнівні мирні угоди, на яких наполягають деякі закордонні союзники. Такі домовленості точно не принесуть нам справжнього миру", – зазначив Сергій.
Він зізнався, що за чотири роки війни його ставлення до війни змінилося – від початкового енергійного оптимізму до збалансованої щоденної рутини. "Сьогодні - це виконання десятків різнопланових завдань щодня, підпорядкованих одній меті: утримати ввірену моєму підрозділу лінію оборони", – пояснив військовий.
"За чотири роки війни люди навколо мене повністю змінилися. Спочатку я бачив тисячі відданих справі добровольців, які чітко розуміли свою роль в армії. На жаль, багато з них, в тому числі і моїх друзів, загинули, були поранені або залишили службу з різних причин", – розповів Сергій.
За його словами, поточний рік ознаменується постійними дискусіями щодо мирних переговорів. Водночас Росія не зупиниться і продовжить свої наступальні дії, особливо на Донбасі та півдні України, де наразі інтенсивно посилює свої сили, щоб мати перевагу за столом переговорів.
"Паралельно ворог руйнуватиме нашу цивільну інфраструктуру, намагаючись повернути країну в “кам'яний вік” і поглибити депресивні настрої в глибинці. Війна не закінчиться найближчим часом. Навіть якщо будуть досягнуті якісь домовленості, справжнього миру цього року ми точно не побачимо", - вважає сержант 47-ї окремої механізованої бригади "Магура".
За словами 32-річної киянки Анни, щороку всі українці мають одне бажання – щоб наступний рік був роком перемоги. "Але під словом “мир” ми маємо на увазі не капітуляцію, з якою дехто пропонує змиритися, а поразку Росії. Тільки капітуляція агресора забезпечить те, що він нарешті залишить нас у спокої", – вважає вона.
Киянка визнала, що прогнози – справа невдячна, що довів досвід минулих років. "Зрештою буде так, як буде. Нам залишаються віра, надія та конкретні дії, щоб наблизити справжній фінал цієї війни", – зазначила вона.
"У четверту річницю війни мені допомагають триматися антидепресанти та усвідомлення реальності. Попри величезну втому й нервове виснаження я стискаю зуби й іду далі. Альтернатива боротьбі – черговий російський сценарій геноциду, а це найгірший можливий варіант. Тому треба згуртуватись й не зламатися", – сказала Анна.
35-річний Віталій, боєць Центру спеціального призначення "Омега", розповів, що ставлення української влади відповідає його очікуванням. "У переговорному процесі Україна не здається. Нас всі змушують капітулювати, але наш президент відстоює інтереси держави. Нас усі схиляють до капітуляції, але наш президент відстоює інтереси держави", – сказав він.
За словами Віталія, настрій серед військових залишається бойовим. "Хочеться вбивати росіян. Єдине, що дійсно тішить – це успіхи у знищенні ворога. Звичайно, відчувається сильна втома, але в цілому стан нормальний", – додав він.
"Мені легше, бо маю можливість іноді приїхати додому й відпочити. Але я розумію хлопців, які безперервно перебувають на передовій — там виснаження й апатія сягають критичних меж", – наголосив Віталій.
Керівниця благодійного фонду "КРУБ", 48-річна Юлія, вважає цей рік переломним. "Це не буде раптовий ранок без війни, але настане момент, коли стане зрозуміло: ми точно не програли. Україна як держава і нація вистояла", – заявила вона.
"У війни немає кнопки “стоп”, але є точка виснаження агресора й точка зрілості суспільства. Ми саме до них наближаємося. Ресурси ворога помітно вичерпуються, а наше суспільство за цей час очистилося й знайшло внутрішню опору, — зазначила Юлія.
"Одні заспокоюються щоденними справами, інші займаються волонтерством або підтримують Збройні сили України. Війна оголила приховані риси кожного й чітко показала, хто насправді поруч", – підкреслила вона. На її думку, військові різні, але їх об’єднує одне – вони значно спокійніші за цивільних. "У них менше ілюзій і краще розуміння реальності. Найважче для них не саме усвідомлення небезпеки, а відчуття, що їх можуть не розуміти в тилу, що вони “інші” й інакше сприймають світ", – вважає вона.
"Разом із друзями ми створили фонд підтримки військових. Після мого першого збору я не встигла передати допомогу – солдати, для яких її збирали, загинули. Близько двох тижнів я перебувала в депресії, не могла підняти голову від болю. Але потім життя взяло гору. Зрештою вони загинули й за мій прекрасний ранок — за мій, за моїх дітей, за дітей моїх дітей у майбутньому. І я обрала життя. Сподіваюся, це має сенс", – підсумувала Юлія.
З Києва Iryna Hirnyk (PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
