Віцеголова ІНП Польщі: про дослідження історії Польщі та України: ще багато роботи
"У польсько-українських відносинах досі існують сфери, які потребують подальших досліджень. Ще багато роботи попереду", – заявив PAP заступник голови Інституту національної пам’яті Польщі Кароль Полейовський під час Польсько-Українського історичного конгресу в Баранові-Сандомирському.
PAP: Пане віцеголово, які сфери досліджень у польсько-українських відносинах Ви вважаєте найменш вивченими?
Кароль Полейовський: Це дуже широке питання. Я не є фахівцем з усіх епох і напрямів історії, але – як це уже випливало з першої панелі – все ще існують сфери, які потребують подальших досліджень. Самі науковці підкреслюють, що там ще багато роботи.
Це стосується, зокрема, межі Середньовіччя та раннього Нового часу, визначення місця України в структурах Першої Речі Посполитої, але найбільше питань, які досі потребують подальших досліджень, торкаються XIX і особливо XX століття.
PAP: Чи існує в Польщі та в Україні проблема доступу до архівних джерел? Чи це питання вже є радше закритим?
КП: Я вважаю, що в Польщі немає жоддних проблем із доступом до джерел. Наскільки мені відомо, в Україні також процедури доступу до документів є доволі прозорими, звичайно, в межах тих матеріалів, які можуть бути надані дослідникам.
Як Інститут національної пам’яті ми співпрацюємо з нашими українськими партнерами, особливо з Архівом Служби безпеки України, директор якого, Андрій Когут, також бере участь у конгресі. Ми спільно публікуємо джерела, що стосуються спільної історії XX століття. Ця співпраця дає дуже конкретні результати – як польські, так і українські дослідники мають завдяки цьому доступ до джерел. А історик завжди починає роботу з джерел.
PAP: Згаданий Вами директор Архіву СБУ Андрій Когут, під час сесії питань-відповідей на останній панелі, зазначив, що радіє надії на силу історичних джерел, але водночас має побоювання, що, повертаючись до джерел, ми не завжди віднайдемо саме те, що шукаємо. Чи Ви з цим згодні?
КП: Насамперед це питання до куншту історика, його освіти та підготовки. Адже кожен історик під час курсу історіографії чи архівознавства вчиться критичній роботі з джерелом. Не може бути так, що науковець бере якесь джерело, цитує його від початку до кінця і на цьому зупиняється. Ні, він має провести ретельний і критичний аналіз матеріалу. Якщо цей аналіз веде до інших висновків, аніж його попередні дослідницькі припущення, то історик повинен це прийняти. Це елемент сумлінної наукової роботи.
PAP: Проте як уникнути ситуації, коли інтерпретація джерел стає своєрідним "ложем Прокруста", в якому незручні елементи відкидаються, а інші штучно підганяються під заздалегідь обрану тезу?
КП: Я переконаний, що у цьому разі це питання щодо наукової доброчесності. Історик повинен аналізувати джерела в контексті та зіставляти, конфронтувати їх з іншими джерелами. Він не може ігнорувати елементи, що є незручними для власної тези.
Якщо ж історик вибірково пропускає частину матеріалів, щось виділяє коштом іншого, або спотворює інтерпретацію, тоді його наукова довіра підривається, і важко говорити про дослідницький підхід, який був би вартий довіри.
PAP: І тому існує наукове середовище, яке може перевірити, що є доброчесною інтерпретацією?
КП: Саме так. Будь-яка наукова, а навіть популярнонаукова публікація проходить рецензійний процес. Потім з’являються рецензії вже після публікації. Кожен автор має усвідомлювати, що його робота буде перевірена. Якщо він допускає наукову нечесність, то рано чи пізно це буде виявлено.
PAP: Чи, на Вашу думку, той факт, що президент Кароль Навроцький є істориком, полегшує побудову історичного діалогу з Україною? Чи може, навпаки, більш жорсткий підхід до інтерпретації деяких історичних подій може його ускладнити?
КП: На моє глибоке переконання, звичайно, що так, адже ми маємо на місці глави держави – доктора історії, колишнього президента Інституту національної пам’яті Польщі, тобто людину, яка, займаючи найвищу посаду в державі, знає її історію і розуміє її. Ці знання дозволяють йому чітко формулювати очікування від закордонних партнерів, зокрема й від української сторони.
Разом із президентом Навроцьким за запрошенням президента Володимира Зеленського я мав честь брати участь у зустрічі з українською стороною, де обговорювалися, зокрема, й історичні питання. З моєї точки зору, цей чинник полегшує діалог.
PAP: Навколо відновлення процесу ексгумацій на Волині лунали різні оцінки. З боку ІНП Польщі говорили, що це крок у правильному напрямку, але до прориву ще далеко. Коли можна буде говорити про "прорив" у польсько-українських відносинах?
КП: Як державний службовець я не використовую таких термінів, як "прорив", які належать радше до публіцистики. Це добре, що співпраця розвивається і що надаються дозволи на пошукові роботи та ексгумації.
Якщо ж сьогодні запитати мене, що я вважав би проривом особисто, то я б вказав на доволі просту річ: щоб заяви, подані польською стороною до української, розглядалися у звичайному адміністративному порядку у відповідності до українського законодавства, а дозволи щоб видавалися тоді, коли документи відповідають усім вимогам. Саме це, на мою думку, і становило б справжній прорив.
Розмовляв Ihor Usatenko (PAP)
iua/ lm/ ktl/
