Ярослав Грицак: Україна веде асиметричну війну, "купуючи час" для Європи
"Міжпоколіннєва пам’ять українців про насильство стала глибинним чинником їхньої готовності до спротиву. Українці, навіть у мирні для Європи роки, страждали більше, ніж європейці, тому вони підсвідомо боялися повторення жаху терору та репресій, який врешті й унаочнила Буча", – каже український історик Ярослав Грицак.
На думку професора Українського католицького університету у Львові Ярослава Грицака, який прибув до Польщі з циклом лекцій на запрошення Фундації Стефана Баторія, Путін недооцінив опірність України, розраховуючи на швидку перемогу у 2022 році. За словами історика, він і досі переоцінює військові можливості Росії.
"Кремль досягає мізерних результатів, витрачаючи великі ресурси", – додає він.
Експерт вважає, що продовження бойових дій зумовлене особистою обсесією Путіна Україною та переможними звітами його найближчого оточення, які лише підтримують у російського лідера викривлену картину світу.
З огляду на це, Грицак вважає малоймовірним швидке досягнення перемир’я.
На його думку, Україна, яка визначила слабке місце противника, завдаючи ударів по нафтопереробній інфраструктурі, не лише повертає питання щодо наявності у неї "карт", у розумінні президента США Дональда Трампа, але й ставить на порядок денний питання про те, слабкість якої зі сторін конфлікту виявиться критичною.
"Зазвичай говорять, що перемагає той, хто сильніший. А що, якщо сказати, що зазнає поразки той, хто першим втрачає спроможність продовжувати бойові дії?", – зазначає Грицак.
Ведучи асиметричну війну, українська держава "купує час" для європейців, спонукаючи їх до переосмислення безпекової архітектури континенту.
Український історик переконаний, що цьому значною мірою сприяє геополітична ситуація, скоригована непослідовністю Трампа та дедалі частішими провокаціями росіян проти європейців.
Аналізуючи політику американського президента щодо України, історик звертає увагу, що, попри неоднозначність його дій, США погодилися на механізм, за яким Україна може отримувати американське озброєння за кошти союзників, а також запровадили санкції проти російських нафтових гігантів.
"Це вже неабиякий поступ у порівнянні із ситуацією, що склалася після перепалки президентів (в Овальному кабінеті Білого дому – PAP) у лютому 2025 року", – каже Грицак.
Коментуючи тему тиску, який Дональд Трамп нібито чинив на Володимира Зеленського щодо передачі Росії підконтрольної частини Донецької області, експерт наголошує, що українці вже давно зрозуміли: ця війна "не про території", і що передача росіянам добре укріпленої, але зруйнованої бойовими діями решти Донбасу не принесе миру.
За його словами, нещодавні опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) підтверджують думку, що суспільство все більше схиляється до складних територіальних компромісів, але не через тиск з боку Трампа чи Путіна. За даними КМІС, частка громадян, які вважають, що Україна ні за яких обставин не повинна відмовлятися від своїх територій, скоротилася з 87 відсотків у вересні 2022 року до 54 відсотків у вересні-жовтні 2025 року. При цьому Грицак зауважив, що в українському суспільстві більший спротив викликає ідея передачі ворогові Херсона й Запоріжжя, ніж Донбасу.
Водночас, відзначає експерт, допоки російське керівництво зберігає максималістські вимоги, а Путін "намагається легітимізувати свої претензії історичними аргументами, зануджуючи Трампа", досягнення прогресу у мирних переговорах між Вашингтоном і Москвою залишається сумнівним.
"З огляду на це, – зазначає історик, – перемога України може настати не стільки внаслідок мирної угоди, скільки в ході самої війни – через виснаження ресурсів противника та нейтралізацію його сил".
"Так уже сталося з російським флотом на Чорному морі. Тепер слід замислитися, за допомогою яких інструментів можна масштабувати цей позитивний досвід і перенести його на інші ділянки фронту", – підсумовує Грицак.
Попри втому від війни, Європа, за словами історика Ярослава Грицака, досі залишається відносно єдиною у питанні підтримки України.
"За винятком кількох країн, Європа виступає єдиним фронтом", – зазначає історик, водночас підкреслюючи, що Україна зі свого боку нині дає змогу партнерам переймати свій досвід і підвищувати боєздатність.
На думку історика, крім збільшення оборонних бюджетів та закупівлі озброєння й техніки, важливою є відповідальна та чесна комунікація політиків із суспільством.
"В українців були свої чинники, які зумовили їхню опірність. Вісім років власної війни зробили українське суспільство загартованішим. Крім того, виявилося, що від 2014 року у війську таки проводилися реформи", – зазначає Грицак.
"Міжпоколіннєва пам’ять українців про насильство стала глибинним чинником їхньої готовності до спротиву. Українці, навіть у мирні для Європи роки, страждали більше, ніж європейці, тому вони підсвідомо боялися повторення жаху терору та репресій, який врешті й унаочнила Буча", – каже історик.
"Натомість із 1989 року в Європі виросло покоління людей, яке сприймає життя без війни та зовнішньої загрози за норму. Однак така ситуація не є сталою – це тимчасова аберація, зумовлена успіхом унікального проєкту інтеграції, який розпочався після Другої світової війни”, – зазначає Грицак.
На думку українського історика, крім реального страху за власну безпеку у зв’язку з можливістю великого збройного конфлікту, у Європі існують й інші побоювання, пов’язані з економічними розрахунками: "Європейці побоюються, що самі лише розмови про війну можуть знизити рівень життя та стандарти комфорту”.
На думку науковця, у зв’язку з цим важливо не дозволити популістичним партіям нав’язати європейським суспільствам хибний дискурс про те, що війна відбувається "десь далеко" і що будь-які розмови про підтримку України нібито втягнуть союзників у конфлікт.
Ярослав Грицак (нар. 1960) – історик, доктор історичних наук, професор Українського католицького університету у Львові, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка. Викладав, зокрема, у Центральноєвропейському університеті в Будапешті (1996–2009), Гарвардському університеті (2000, 2001) та Колумбійському університеті (1994, 2004). Автор численних публікацій з історії та сучасної ідентичності Центральної та Східної Європи. Книга Ярослава Грицака "Подолати минуле" (пол. "Ukraina. Wyrwać się z przeszłości") у перекладі Катажини Котинської та Йоанни Маєвської-Грабовської вийшла друком у краківському видавництві MCK.
Розмовляв Ihor Usatenko (PAP)
iua/
