Літературознавиця: Шульц створював світи, які поєднують, а не розділяють
"Бруно Шульца важко віднести до якоїсь національної культурної спадщини: його творчість виходить далеко за межі національних ідентичностей, набуває універсального звучання й може багато розповісти про досвід людини перед обличчям катастрофи", – зазначає в інтерв'ю PAP Віра Меньок, директорка Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі.
PAP: Сьогодні довкола створення Національного пантеону точаться жваві дискусії – не лише в Україні, але й у Польщі. Як ви вважаєте, чи могла б така неочевидна постать, як Бруно Шульц, знайти своє місце в когорті найбільш заслужених – можливо, як постать, що об'єднує? Чи може все ж, такий пантеон задумується як місце спочинку для діячів, яких професорка Наталя Яковенко означила як героїв "сурми й барабана"?
Віра Меньок: Думаю, що Шульц уже перебуває у своєму пантеоні. Якщо ж говорити про той, про який зараз дискутують, то він міг би там опинитися хіба як символ невинних жертв тоталітаризмів. В іншому контексті я не бачу для нього місця, бо як людина і як митець він створював світи, що радше поєднують, а не розділяють. Його проза – це модернізм високого штибу, який існує понад кордонами, конфліктами та національними поділами.
Якщо розуміти пантеон як когорту заслужених постатей, об’єднаних передусім національною ідентичністю у вузькому сенсі, то місця для Шульца в ньому я не бачу. Це те, що французький філософ Поль Рікер називав нумеричною ідентичністю, відрізняючи її від якісної. Нумерична ідентичність (idem) пов’язана з такими ознаками, як походження, рід чи історична епоха. Натомість якісна ідентичність (ipse) означає здатність людини залишатися собою, відповідати за свої вчинки й формувати власну тяглість у часі, попри зміни обставин. Вона пов’язана з відповіддю на питання: ким ми є і ким прагнемо бути. Шульц належить до кола постатей, у яких переважає якісна, або культурна ідентичність – та, що визначається не лише походженням, а й особистим вибором.
PAP: А як на питання власної ідентичності – чи, радше, ідентичностей – відповідав собі сам Шульц? Ми знаємо, що він походив із єврейської, але цілком полонізованої родини. На відміну, скажімо, від Дебори Фоґель, яка писала польською та їдишем, Шульц творив виключно польською мовою, яка була у нього надзвичайно метафоричною. Як він сам себе сприймав?
В.М.: Людина оприявнює себе через мову, тому почну саме з такої, на перший погляд, банальної речі. Шульц пише свої літературні тексти польською. Його мова – вишукана, глибока й багатошарова. Кореспонденція, яка займала значну частину його життя, також велася ним виключно польською – незалежно від адресата. З учнями гімназії, як і з родиною та друзями, він теж спілкувався польською.
Така позиція контрастувала з випадком Дебори Фоґель, яка походила із сіоністської родини зі Львова й докладала чималих зусиль, щоб підтримувати мову їдиш та промувати єврейську культуру. Згодом вона навіть перекладала свої твори з польської на їдиш. Можливо, історія їхньої приязні та близькості могла б розвиватися інакше, якби Фоґель не усвідомлювала, що її родина не могла б прийняти Шульца – дивака, цілком асимільованого до польської культури.
Це може бути складно осягнути, як людина оприявнює себе як митець не через автентичну мову, а через мову в певному сенсі набуту. Проте, коли ми говоримо про Шульца як про польського письменника, ми не помиляємося: його єврейське походження тут не заперечує, а скоріше ускладнює й поглиблює його культурну приналежність.
PAP.: Ви згадали про його мову. У чому полягає значення стилю Бруно Шульца для польської літератури, а що в неї внесла його образність?
В.М.: Мова Шульца побудована на “коротких замиканнях сенсу”: несподіваних образах і поєднаннях, які народжують епіфанію – раптове відкриття нового значення. Шульц не просто описує дійсність, а заново її називає, запрошуючи читача крок за кроком зануритися до найглибших пластів пам'яті, міфу й давніх історій.
Труднощі зі сприйняттям його творів пов’язані не з мовою, а з їхнім глибоким символізмом і багатозначністю. Якщо читати Шульца як реалістичну прозу, його задум залишається незрозумілим. Саме тому його творчість так складно звести до єдиного тлумачення, а її пояснення в шкільному контексті часто викликає труднощі не тільки в дітей, але й у вчителів. Проте водночас його невеликий доробок, що складається лише з двох збірок, і досі справляє величезний вплив на літературу, театр, музику й мистецтво. Це твори високого художнього рівня, які захоплюють читача й надовго залишаються в пам’яті.
Як зазначав французький дослідник Жан-П’єр Сальґас, Шульц був одним із трьох "мушкетерів" польського літературного модерну, кожен із яких прагнув вивести літературу за межі пафосу, патріотизму та національної мартирології. Втім, кожен із трьох письменників – Шульц, Віткевич і Ґомбрович – обирає власний шлях.
Якщо у Віткаци засобами вираження стають катастрофізм, гротеск і надмір форми, то у Ґомбровича – формальний експеримент та іронічна деконструкція не лише художньої форми, а й самої ідентичності. Натомість у Шульца ми спостерігаємо перетворення дійсності на міфологічну реальність – не через полеміку з нею, а через її переосмислення.
У своєму невеликому есеї "Мітизація дійсності" Шульц пояснює власну філософію літератури, а ширше – саму ідею письма та мови. За нею буденність, втрачаючи свій поверховий і банальний вимір, може перетворитися на міт. Єдине, що для цього потрібне, – сенс, адже саме він є справжньою сутністю дійсності.
"Неназване не існує для нас. Назвати щось означає включити його в якийсь універсальний сенс", – пише він. А хто є тією особою, яка називає речі й надає їм нових смислів? Поет, митець. Саме тому Шульц вписує свій фантазійний світ в універсальний порядок буття. Водночас імені свого міста, яке присутнє в його текстах навіть на рівні топографії, він жодного разу не називає. І це не випадковість: це водночас Дрогобич і вже те місто, яке може впізнати кожен читач.
PAP: Як змінився досвід сприйняття постаті Шульца в Україні після 2022 року? Ми починали розмову з того, що він – це ще одна з неполічених жертв у часи глобального мороку. Можна провести паралелі між його долею, долею євреїв та сучасними трагедіями українців словами з промови одесита Романа Шварцмана, який пережив Голокост. Він говорив у німецькому Бундестазі, що Гітлер хотів його вбити, бо він був євреєм, а тепер Путін намагається зробити те ж саме через те, що він українець.
В.М.: Так, я з цим погоджуюся. Немає жодної іншої причини, чому росіяни нас вбивають, крім того, що ми є українцями та хочемо ними бути. Так само не було іншої причини причини, через яку Бруно Шульца так брутально вбили просто на вулиці його міста. Причиною було те, що він був євреєм, а також те, що в умовах нацистського терору вбивця був упевнений у своїй цілковитій безкарності. В цьому полягає ключова паралель.
Близькість місця загибелі Шульца та наша сучасна пам’ять про війну створюють відчуття безперервності трагедій. Те, що тоді здавалося далеким, сьогодні відчувається фізично й дуже особисто. Зараз я стала краще розуміти, якими важкими та напруженими для Шульца були останні роки його життя. Він був не дуже пристосованим до практичної сторони життя, і після раптової смерті брата значною мірою взяв на себе утримання родини, що створювало для нього додатковий стрес.
Далі на це наклалися історичні обставини – спочатку перші совєти, потім нацистська окупація. Шульц працював як художник у різних умовах, що інколи трактують не як вимушену працю для виживання, а як прояв колаборації. Так про це може думати лише людина, позбавлена історичної та людської чутливості. Ну так, таким було життя: він змушений був жити й працювати в умовах тоталітарних режимів. У місцевій "Більшовицькій правді" малював Сталіна та малюнки з іншими радянськими сюжетами. А під час нацистської окупації для нього це було питання виживання: ту миску юшки, яку він отримував, він приносив сестрі й племіннику в гетто.
А чи вірив він, що його врятує те, що він носить пов’язку з іншим кольором зірки, що він так званий "єврей-підопічний" Фелікса Ландау? Та ні, він не міг у це вірити. Він же був надзвичайно інтелектуальною, обізнаною в історії та філософії людиною.
Коли читаєш Шульца зараз, в умовах війни, зашифровані ним метафори винищення не здаються чимось абстрактним. Як, приміром, в оповіданні "Віхола", де він описує хаос, що коїться на дрогобицькому ринку – ніби величезний ураган, що зриває дахи з кам’яниць, підіймає до неба віття й дерева, що кричать. Ці дерева можна прочитати як образ людей, які кричать в передчутті невідворотного. Або друга метафора – образ птахів, яких підлітки вбивають із рогаток у “Ночі великого сезону”. Ця сцена є частиною стихії масового хаосу, де люди втрачають міру, зникають краса, порядок і невинність.
Шульц писав свої тексти в час, коли вже наближення катастрофи відчувалося. Наприкінці 1936 року, працюючи над "Санаторієм під Клепсидрою", він уже жив у час зростання нацизму й усвідомлював загрозу, яка насувалася на Європу. Можливо, через це він полюбляв малювати бідні єврейські квартали. Коли його питали, навіщо, адже довкола не бракує гарної архітектури, він відповідав, що конче мусить зафіксувати цей світ, бо за мить його може не стати. Після поїздки до Парижа у 1938 році, повертаючись через Відень, він побачив на вулицях свастики, і це стало для нього знаком майбутнього апокаліпсису.
PAP: Чи можна сказати, що досвід, який переживає Україна, змінює спосіб читання Шульца порівняно з Польщею?
В.М.: Так, гадаю, що можна. Якщо йдеться не лише про пересічного читача, який також має право на доступ до різної літератури, то український досвід війни робить це читання глибшим і ближчим. Для багатьох українців тексти Шульца набувають нового звучання через власний досвід втрат, насильства й постійного відчуття загрози.
Водночас академічне "шульцознавство" часто залишається замкненим у вузькому колі фахівців. Я переконана, що Шульц як автор має бути не лише предметом досліджень, а й залишатися живою літературою, яку читають ширше. Саме тому наш ШульцФест мав стати відкритим простором зустрічі, місцем, де створюється та функціонує спільнота, а не ще однією конференцією для самих лише дослідників.
Попри складність і глибину своєї творчості, Шульц прагнув бути прочитаним. Він хотів, щоб його побачили й зрозуміли, тому віз свої тексти до Парижа, шукав визнання й так високо цінував підтримку Зоф’ї Налковської.
Важливо не замикати Шульца в герметичних наукових інтерпретаціях, а говорити про живе його прочитання та наголошувати на українській рецепції його творчості. Присутність Шульца в українському культурному просторі вже стала фактом – зокрема завдяки майстерним перекладам – і сьогодні він справді є читаним автором в Україні.
XII Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца – ШульцФест'26, який традиційно об'єднає письменників, поетів, художників, музикантів і театральних діячів з України та з-за кордону відбудеться у Дрогобичі з 12 до 18 липня. Серед головних гостей цьогорічного фестивалю – Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Адам Міхнік, Анджей Стасюк, Томаш Ружицький, Тарас Прохасько, Остап Сливинський, Галина Крук, Олександр Михед, Сильвія Хутнік та інші відомі українські й польські автори та митці.
Детальна програма заходів доступна за посиланням.
Розмовляв: Ihor Usatenko (PAP)
iua/
