Норман Дейвіс про свій доробок: саме книга "Шлях надії" про Армію Андерса отримала найгучніший резонанс у вигляді листів і телефонних дзвінків
"Серед моїх робіт саме книга "Шлях надії. Армія Андерса" отримала найгучніший резонанс у вигляді численних листів і телефонних дзвінків від звичайних людей", - розповів Норман Дейвіс, видатний британсько-польський історик, почесний професор Університетського коледжу Лондона, кавалер ордена Білого Орла. Науковець був гостем Культурного центру Ізабеліна, де вчора відбулася авторська презентація його книги.
Зустріч з автором книги "Шлях надії. Армія Андерса" відбувалася з нагоди 80-ї річниці переможної для поляків та союзників битви при Монте-Кассіно.
Перше видання історичної розвідки вийшло друком у Польщі ще у 2015 році. Видана у форматі альбому, вона містить невідомі свідчення очевидців, неопубліковані до цього часу архівні матеріали та фотографії, які документують захопливу Одіссею в пошуку свободи, якою й був похід Армії генерала Владислава Андерса.
Місце проведення зустрічі було обрано не випадково, адже більшу частину книги професор написав в Ізабеліні. Крім того, друком книга вийшла у видавництві, що базується саме в цьому містечку під Варшавою.
Модератором зустрічі був публіцист Ґжеґож Ґурний. Відповідаючи на його перше питання, Норман Дейвіс поділився своїми спогадами про зустрічі з учасниками цих історичних подій.
За його словами, дивовижні життєві історії цих неординарних людей завжди якось по-особливому захоплювали його і врешті-решт спонукали до написання цієї праці.
"Першим поляком, якого я зустрів в Оксфорді, був солдатом Армії Андерса. Він був відповідальним за колекцію іншомовної літератури в університетській бібліотеці. Наскільки я пам'ятаю, мені тоді потрібна була італійська книга, і так я познайомився з Казімєжем Міхальским, колишнім суддею, родом з підкарпатського Ярослава. Спочатку ми розмовляли з ним італійською, потім перейшли на польську, і це був початок мого накопичення знань про армію генерала Андерса", - розповів він.
Попри те, що в останні десятиліття про бойовий шлях 2-го Польського корпусу з'явилася справжня низка публікацій, британський дослідник намагався бути оригінальним. Він спробував розповісти історію війська від початку до кінця, висвітливши маловідомі сторони його звитяг та випробувань.
"Я хотів показати щось більше. Розповісти про географічний розмах цього маршруту, який вів з Росії та Середньої Азії через кілька країн Близького Сходу до Італії, Англії, а звідти й до ще більш віддалених куточків планети Земля. Я прагнув пояснити воєнний контекст пригод андерсівців, долю яких формували чергові карколомні події, що несли зміни загальної ситуації: операція "Барбаросса" 1941 року, німецькі поразки під Сталінградом, Курськом і Ель-Аламейном у 1942 році, наступ союзників в Італії між 1943 і 1944 роками та, нарешті, Ялтинська конференція 1945 року. Однак, перш за все, я намагався показати величезну розмаїтість тих людей, якими командував Андерс, і надзвичайний діапазон їхніх почуттів і переживань, від смерті й відчаю, через страх, тугу, важкі випробування і самопожертву, до відчуття полегшення, покірності, гіркоти та надії", - пише автор у вступі до свого об'ємного дослідження.
Під час свого майже годинного виступу, який супроводжувався презентацією архівних світлин та фотографій з подорожей автора тим самим похідним маршрутом, Норман Дейвіс окреслив найважливіші етапи становлення та розвитку військового формування, розтлумачив тогочасний міжнародний контекст та поділився кількома цікавими фактами. Серед них, приміром, були випадки безпрецедентного героїзму, порятунок дітей-сиріт й ефективна співпраця з українськими чи єврейськими товаришами по зброї (так, майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Беґін також був вояком генерала Андерса). Проте не оминув вчений і низку жаских подій цієї довгої та вкрай виснажливої, особливо для цивільного населення, путі.
Однією з них була трагічна доля багатьох польських дітей-біженців в Ірані. Тоді, навесні й влітку 1942 року, попри зусилля польських, британських і американських медичних служб, серед неповнолітніх польських біженців катастрофічно почастішала смертність. Понад шістсот дітей були поховані на християнському вірменському цвинтарі в портовому місті Пахлеві, що на півночі Ірану. Причиною гибелі часто було лише те, що їхня травна система не змогла впоратися з багатим раціоном після тривалого періоду недоїдання.
"Подібних сумних, страдницьких, а часом і веселих історій є дуже багато", - зазначив дослідник, додавши, що з усіх його робіт саме "Шлях надії. Армія Андерса" отримав найгучніший розголос, у вигляді листів і телефонних дзвінків від звичайних людей. Здебільшого це були нащадки та родичі вояків Другого Польського корпусу, підреслює він.
Дейвіс відзначає, що географічний вимір андерсівської епопеї вражає. Під час маршу армії 120 000 людей пройшли 12 500 кілометрів за 1 334 дні.
Під час заходу також відбулася церемонія вручення нагород, а своїми спогадами зі слухачами поділилися місцева жителька, дочка одного з солдатів, і польський фотограф, який пройшов з відомим істориком весь маршрут від Росії до Італії. Це додало атмосфері заходу певної камерності та домашнього затишку. Після зустрічі автор роздавав автографи.
Норман Дейвіс народився в 1939 році в Болтоні, Великобританія. Навчався в Оксфорді, Греноблі, Перуджі та Сассексі. Здобув ступінь доктора філософії в Ягеллонському університеті.
Його докторська дисертація була присвячена польсько-більшовицькій війні (монографія за цією темою мала назву "Білий орел, червона зірка. Польсько-більшовицька війна 1919-1920", пол. "Orzeł biały, czerwona gwiazda. Wojna polsko-bolszewicka 1919-1920", 1972).
Польща посідає особливе місце у науковій творчості Девіса. Він є автором таких історичних праць, як "Боже ігрище: історія Польщі", "Європа. Історія" (обидві книги доступні українською), "Повстання 44-го року" (про Варшавське повстання 1944 р.), "Острови. Історія" (про історію Британських островів) та "Галичина" (історико-культурологічне дослідження регіону).
Дейвіс багато років був пов'язаний зі School of Slavonic and East European Studies (Школою слов'янських та східноєвропейських студій Лондонського університету), а також читав лекції у найпрестижніших університетах світу: Кембриджі, Колумбійському університеті в Нью-Йорку, університеті Макґілла в Монреалі, університеті Хоккайдо, Стенфорді, Гарварді, Аделаїді та Оксфорді. З 1997 року є членом Британського історичного товариства. Він отримав багато нагород і відзнак за свій внесок у культуру та популяризацію польської історії у світі, а з рук президентів Республіки Польща він отримав найвищі державні нагороди країни та її громадянство.
Автор: Ihor Usatenko
iua/
