Режисер МУР: найкраще мистецтво - це коли людина закохується в персонажа, створеного виставою
Лідер культурного проєкту МУР Олександр Хоменко вважає, що постаті української історії – це "справжні рок-зірки, здатні закохувати людей у свою яскравість і через театр пробуджувати інтерес до української ідеї".
PAP: Уявіть, що ви виступаєте для польської публіки, як би ви описали мистецький осередок МУР?
Олександр Хоменко: Я думаю, що ми закохуємо в історію так, як майже ніхто цього не робить. Той культурний продукт, який вдається створити МУРу, об'єднує таку величезну кількість людей, яку не об'єднує жоден історичний продукт на теренах Східної Європи.
Наші вистави про покоління шістдесятників і здобуття незалежності Україною, або про Розстріляне відродження в період тридцятих років, дивляться по 100 тисяч глядачів на рік.
Освітні відео МУР про цікавих історичних постатей, виникнення хіта Щедрик, будинок "Слово" та ін. набирають по 1-1,5 мільйонів переглядів в Інстаграмі, Тік-Ток, Ютубі. Це шалені цифри для україномовного освітнього контенту.
PAP: : Розкажіть, як МУР використовує музику, щоб розповісти про опір й ідентичність України? Чому саме такий формат?
О.Х.: Тому що це цікаво. Я думаю, польський слухач, якщо він уявить себе в шкільні роки, зрозуміє, що як ти героїчно не описуєш якусь постать, це не буде тебе так сильно вражати, як художній фільм або вистава, книга чи роман, де головним героєм є літературний персонаж.
Я вважаю, легко зрозуміти, що голівудський фільм про якогось історичного персонажа, набагато легше дивитися, ніж читати про нього наукову працю, яка вивчає цю постать.
PAP: Про що були ваші вистави "Ти [Pомантика]" та "Ребелія"?
О.Х.: "Ти [Pомантика]" описує вузьке коло людей. Це письменники, які опинилися в Харкові в будинку "Слово". А "Ребелія [1991]" описує те, що відбувалося по всій країні. Якщо "Ти [Pомантика]" лише про письменників, то "Ребелія [1991]" – більше про політично-історичних діячів. В’ячеслав Чорновіл, Леонід Кравчук, чи навіть Іван Дзюба, більш цікаві як історичні постаті, аніж навіть поети чи літератори, якими вони були.
PAP: Чи використовували ви при створенні "Ти [Pомантика]" чи "Ребелія" якийсь досвід з-за кордону?
О.Х.: Колись підлітком я подивився "Гамільтон" (американський мюзикл – PAP). Це відомий міжнародний твір, при перегляді якого я зрозумів, що можна зробити щось на такому ж рівні. І ми почали робити історію.
Загалом ми цілимось у бродвейський стиль. Нещодавно читав статтю про те, що на Бродвеї люди кажуть, що неможливо робити мистецтво в таких умовах, в яких вони зараз знаходяться в Америці. Квитки не продаються на виставу, криза жанрів... І в цей момент ти просто сидиш в Чернігові, коли в тебе вистава триває сумарно сім годин. Тому що дві сцени – почалась повітряна тривога. Пів години вистави – тривога, пів вистави пройшло – знову тривога. Ракети, шахеди...
Уявіть, завданням МУР було зробити бродвей-лайк-продакшн, щоб це одночасно класно виглядало як в Жовтневому палаці, найбільшому театральному майданчику України на 2000 осіб, так і в якомусь Кропивницькому, де її відвідає 400 людей. І це та сама вистава з тими самими декораціями і костюмами. Мені знається, що жоден міжнародний організатор вистав не уявляє собі, як це зробити.
PAP: Які найбільші труднощі виникали під час туру "Ребелії"?
О.Х.: В нас минулоріч, як в мистецької організації МУР, були концерти в Польщі. Було дуже дивно, бо я поглядав на годинник, щоб проконтролювати чи встигнемо ми закінчити концерт до комендантської години. Я зрозумів, що тут людям нікуди не треба поспішати. Можна, скільки хочеш грати, можна говорити. Немає ракет, які можуть зупинити ваш виступ.
Ми виступали в Кривому Розі один раз з "Ти [Pомантика]" і ракета вдарила по автобусній зупинці, яка знаходилася за 600 метрів від нас. Всі такі, ой... І далі дофарбовуються, виходять на сцену, грають, а люди приходять на виставу.
Що казати про театр, який існує за 600 метрів від місця прильоту ракети? Який не їздить ввечері через комендантську годину, але приїжджає в день вистави і будує декорації. Те, що на вулиці мобілізують людей в ЗСУ, які дотичні до вистави. У нас був випадок, коли всіх техніків мобілізували на Закарпатті. Балет і актори вимушені були самі будувати декорації.
Ще один з викликів, який є щоденним, – це прокинутися після обстрілів. Теж досить цікавий досвід. Але всі після цього йдуть на репетиції. Тому, мені здається, яку б історію я не навів, ніхто з тих, хто робить театр за кордоном, не уявляє з чим стикаємось ми.
Які найбільші проблеми театральних режисерів за кордоном? Маленька зарплатня, актори погано вчать текст, правки художнього керівника театру, не дають творчо реалізуватися, або ж немає натхнення. Які найбільші проблеми українського режисера? Актрису головної ролі можуть вбити за день до вистави, до прикладу, ракетою. Місце, де ви будуєте декорацію, яку ви пів року ставили, можуть розбити ракетою. В залі, де ви маєте репетирувати, можуть поцілити ракетою. Такі поверхневі виклики.
PAP: В мюзиклі Ви показали одну з найстрашніших історій, яка трапилась з українською інтелігенцією. Йдеться про відкриття російських злочинів, які тривалий час були приховані в Биківні. Страшну правду довідалися Горська, Танюк та Симоненко. Як Ви вважаєте, які зараз методи використовує росія для знищення українців? Чи змінились вони якимсь чином?
О.Х.: Можна подивитись, що відбувалось в Бучі та Ірпені. Тисячі нових виритих цивільних могил нещодавно знайшли в Маріуполі. Можна йти не лише в майбутнє, але й в минуле.
Є Батуринська трагедія. Коли в 1708 році Олександр Меншиков наказав знищити за добу столицю гетьмана Івана Мазепи та вирізати близько 15 тисяч людей, жінок, дітей, старих. Найголовніше, що Європа про це знала. Австрійський посол у Москві Отто Плеєр писав, що Меншиков наказав вирізати усіх, ґвалтували навіть дітей. Французький історик Жан-Бенуа Шерер, писав про те, що жителі Батурина загинули в страшних муках, їх садили на палі, викидали з вікон, палили, душили.
Уявіть собі, 15 тисяч цивільних. Описували, як жінок роздягали, ґвалтували ротою солдат, відрубували спочатку ноги, потім руки, потім голови. І це все було в Батурині. Це робила Росія на початку 1700-х років. Приблизно через 50 років після Богдана Хмельницького, росіяни в Україні робили ось це. За 230 років до лісів Биківні зовсім інші росіяни з іншим одягом, іншими звичками робили це саме. Нічого не змінилось.
PAP: В фіналі мюзиклу Ви відтворили один з найбільш знакових моментів в історії України, внесення жовто-блакитного прапора в день проголошення незалежності, який став завершенням мюзиклу, де звучали слова "Наш час настав". На Вашу думку, як це співвідноситься з тим, що відбувається в Україні зараз? Чи час українців як країни, як державної нації нарешті настав 24 серпня 1991 року? Чи, можливо, у світовій історії "наш час настав" саме від 24 лютого 2022 року?
О.Х.: Я думаю, що "наш час" ще не настав. На мою думку, "наш час" ще попереду. "Наш час", якщо все буде правильно зроблено, буде в перші п'ять років, після того, як це все закінчиться. Якщо вдасться зберегти тих найкращих, які в Україні залишилися, працюють весь цей час, то це будуть люди, яких не можливо буде зупинити.
PAP: По загальних цифрах Ви збираєте дуже багато коштів на ЗСУ. Який найкреативніший у Вас був лот за донат?
О.Х.: Сумарно ми зібрали за 2024 рік близько 10 мільйонів та передали їх на ЗСУ. В 2025-му ми зібрали 8 мільйонів лише на "Азов". А ще на мільйонів 5 допомогли малим підрозділам. За дуже високі суми я продаю різні речі. Від сценарію свого за чверть мільйона гривень до платівки МУР за 400 тисяч гривень, або ж якогось одягу. Є смішні кейси, коли я вже почав сперечатися, що я можу продавати що завгодно. І у Львові вирішив продати київський каштан. Я продав каштан, який знайшов на київському вокзалі. Він приніс тисячу доларів Збройним силам України.
PAP: У Вас дуже різнопланові глядачі. Від малих дітей, які ходять в школу, і дізнаються щось про письменників до більш зрілих дорослих глядачів. Яка ваша основна мета? Яку ідею ви вкладаєте в голову цих людей?
О.Х.: Те, що постаті української історії це рок-зірки. Дуже багато людей в свій історичний час-період, дуже крутих, розумних, цікавих, чомусь обирали боротися за українську ідею, а не їхати, до прикладу в Лос-Анджелес будувати кар'єру. Раз такі розумні, круті люди, любили Україну, значить, щось в ній є.
Мені здається, це найкраще мистецтво, яке може бути. Через максимально крутих рок-н-рольних, яскравих персонажів української історії, таких як Курбас, Чорновіл, Семенко, Сосюра, Танюк, Стус чи Симоненко, коли спочатку людина закохується в персонажа, створеного виставою МУР, його костюм, текст, як він його говорить, як діє на сцені... Вона закохується в постать,а потім, коли розуміє, що ця постать жила українською ідеєю, людина починає усвідомлювати, що, напевно, їй теж треба жити цією ідеєю.
11 лютого в Варшаві в теавтрі WAM відбудеться лекція з Олександром Хоменком на тему "Українська культура проти Чарльза Дарвіна". Посилання на подію доступне за посиланням.
З Києва Iryna Hirnyk (PAP)
iua/
