Алфьоров: Україна й надалі видаватиме дозволи на ексгумації жертв Волинської трагедії
Україна визнає Волинську трагедію, а підтвердженням цього є проведення пошуків останків загиблих поляків і видача дозволів на ексгумаційні роботи. Про це в інтерв'ю PAP заявив голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров, наголосивши, що такі дозволи видаватимуть і надалі.
PAP: У Польщі 11 липня – Національний день пам’яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Польської Республіки. Як Україна ставиться до цього свята?
Олександр Алфьоров: Насамперед слід підкреслити, що польський та український календарі історичної пам’яті відрізняються. Це стосується як героїв, яких ми вшановуємо, так і трагічних дат. 11 липня не фігурує в українському календарі пам’яті. Однак уже багато років поспіль 12 липня проводяться панахиди та заходи, присвячені пам’яті жертв військової трагедії – як поляків, так і українців.
Цього року в багатьох православних, римо-католицьких та греко-католицьких храмах України відбудуться богослужіння за жертв трагічних подій 1939-1947 років – жертв з обох сторін цієї жахливої війни двох тоталітарних режимів.
PAP: Однак у Польщі лунають звинувачення, що Україна не визнає Волинської трагедії.
О.А.: Я вважаю, що ці звинувачення є безпідставними. Між істориками триває діалог, і за останні півтора року у порівнянні з попередніми роками відбувся найбільший прогрес у питанні пошукових та ексгумаційних робіт. Це є прямим доказом того, що українська сторона визнає існування Волинської трагедії. Однак слід зазначити, що ми розглядаємо її в ширших хронологічних рамках – з 1939 по 1947 рік, коли йдеться про період Другої світової війни, тиск комуністичних режимів та виникнення тих негативних, трагічних явищ, що мали місце між цивільним населенням та організованими збройними формуваннями.
Звісно, ми також вшановуємо жертв Катинської трагедії, жертв операції "Вісла" та жертв Волинської трагедії 1943 року й усіх її подальших епізодів, коли наші два народи, позбавлені власної державності, боролися за свої права, перебуваючи під багнетами нацистського та комуністичного режимів.
PAP: Як ви оцінюєте нинішню суперечку між Польщею та Україною навколо постаті Степана Бандери та Національного пантеону України? Чи, на вашу думку, ця суперечка сприяє інтересам наших народів?
О.А.: Як академічний історик, хотів би зазначити, що я не втручаюся у справи хірургів чи астрономів. Не тому, що чогось не знаю, а тому, що це не входить до моєї компетенції. Так само вважаю, що історію повинні коментувати насамперед історики. Питання історії слід залишити історикам, а політикам – майбутнє наших народів. Для мене неприйнятно, що сьогодні історичні події – незалежно від епохи –коментуються легковажно. І я говорю тут про обидві сторони.
Українці чудово знають, що означає позбавляти народ його історії. Росія стверджує, що Київ є однією з її столиць, що історія Русі – це історія Росії, що наші святі – це їхні святі, а наші гетьмани й князі були росіянами. Це питання суб’єктності та права кожної держави на суверенітет. Погляньмо на нашого спільного сусіда – Білорусь. Це незалежна держава, але вона не має ані суб’єктності, ані суверенітету.
Тому я дуже болісно сприймаю ситуацію, коли історію намагаються інтерпретувати люди, які не є істориками. Історики не лікують людей і не проводять операцій. Їхнє завдання – досліджувати факти, джерела та надавати академічні інтерпретації.
Тому сьогодні, як голова Українського інституту національної пам’яті, я схиляю голову перед дослідниками. За нами вже не перша польська експедиція, яка проводить пошукові роботи в Україні. Зараз ми очікуємо на початок ексгумаційних робіт.
PAP: Ви говорите про пошукові та ексгумаційні роботи. Чи можете ви запевнити, що, попри нинішній політичний конфлікт, вони будуть продовжені?
О.А.: Пошукові роботи проводить Міністерство культури України, а дозволи на ексгумації видає безпосередньо Український інститут національної пам’яті. Коли я обійняв цю посаду, я відразу наголосив, що вся моя діяльність буде спрямована на створення якомога ширших можливостей для проведення пошукових та ексгумаційних робіт. Повірте мені – як офіцер Збройних сил України та майор запасу, який неодноразово стикався з ситуаціями, коли ми не могли забрати тіла наших загиблих воїнів і їх визнавали зниклими безвісти, – для мене ексгумація є не лише елементом діалогу. Це питання честі.
Тому, незалежно від наявних суперечок, ці роботи мають тривати. Захід у глухий кут у питанні ексгумації та пошуків не сприяє ані діалогу, ані християнській етиці.
PAP: Чи планує українська сторона провести подібні ексгумаційні роботи в Польщі?
О.А.: Сподіваюся, що, попри нинішні політичні розбіжності, українська сторона зможе ще цього року розпочати пошукові, а можливо, й ексгумаційні роботи в Сагрині чи Ласкові та отримає на це відповідні дозволи від польської сторони.
PAP: Коли ці дозволи можуть бути видані?
О.А.: Наразі Український інститут національної пам’яті, згідно з процедурами, готує тендери. Після визначення групи, яка проводитиме роботи, ми звернемося до польської сторони з проханням про видачу необхідних дозволів.
Інтерв’ю в Києві провів Jarosław Junko (PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
