Минає 85 років від погрому єврейського населення в Єдвабному
10 липня 1941 року в польському Єдвабному було вбито кілька сотень євреїв. За висновками Інституту національної пам’яті Польщі (IPN), оприлюдненими понад 20 років тому, злочин скоїли місцеві поляки за підбурювання та в присутності німецьких окупантів. Подібні погроми в той період сталися більш ніж у двадцяти інших населених пунктах.
Єдвабне, містечко поблизу Ломжі, у період з вересня 1939 р. по червень 1941 р. перебувало під радянською окупацією. 23 червня 1941 року, на наступний день після початку німецько-радянської війни, до Єдвабного увійшов загін Вермахту, якого мешканці зустріли квітами. Солдати негайно рушили далі на схід, а нагляд за селищем відтоді здійснювала німецька жандармерія (за різними джерелами, у відділенні було від 8 до 11 осіб). Також почали функціонувати цивільні органи влади – з польським мером та його заступниками. Саме вони, як вважалося, були організаторами злочину, що стався 10 липня 1941 року. Погром у Єдвабному був одним із багатьох подібних випадків того періоду.
За даними історика Анджея Жбіковського, наприкінці червня – на початку липня 1941 року в Ломжинському регіоні та західній частині Білостоцького краю сталося 26 нападів на єврейське населення за участю місцевих поляків. Найбільше жертв, імовірно, було в Радзилові, що за 18 кілометрів від Єдвабного, де 7 липня місцеві жителі вбили близько 800 євреїв.
Історик Інституту політичних досліджень Польської академії наук Кшиштоф Персак зазначає, що підґрунтям цих злочинів був довоєнний антисемітизм, однак безпосереднім чинником стали міжетнічна напруженість і антиєврейські настрої, що посилилися під час радянської окупації. За його словами, у багатьох випадках ці настрої свідомо розпалювали співробітники німецької поліції безпеки, які діяли в тилу фронту. Євреїв, відповідно до поширеного тоді стереотипу про "жидокомуну", робили "цапами-відбувайлами", на яких місцеві націоналісти спрямовували помсту за радянські репресії.
Перше розслідування справи про погром у Єдвабному, що відбулося одразу після війни, завершилося судовим процесом у Окружному суді в Ломжі та засудженням до смерті одного обвинуваченого, а також до тюремного ув’язнення (від 8 до 15 років) ще 9 осіб. Однак у ході розслідування фігурувало близько 70 людей. Різні особи звинувачували одне одного, але згодом деякі з них відкликали свої свідчення. Вони пояснювали, що їх змушували давати такі свідчення побиттям і тортурами.
Зрештою єдиний смертний вирок завдяки помилуванню було замінено на тюремне ув’язнення, а всі засуджені вийшли на свободу до закінчення терміну призначеного покарання.
Нове розслідування у 2000 році розпочав Інститут національної пам’яті Польщі, який, через невстановлення винних, припинив провадження.
На початку розслідування слідчий відділ IPN висунув три гіпотези, які перевірялися на основі всіх доказів, зібраних у ході розслідування. Згідно з першою з цих гіпотез, злочин у Єдвабному скоїли самі німці без участі поляків або ж примусивши до участі в його скоєнні певну групу польських цивільних осіб. Друга гіпотеза передбачала, що злочин у Єдвабному скоїли самі поляки з власної ініціативи, без співпраці з німцями, а третя – що злочин "скоїла група поляків, які діяли під німецьким надихом, маючи відчуття дозволу з боку німців та повної безкарності".
За рік до ухвалення рішення про закриття слідства, 9 липня 2002 року (на той час було завершено всі заплановані в рамках розслідування дії), прокурор Радослав Ігнатьєв (тодішній керівник Відділення комісії з розслідування злочинів проти польського народу в Білостоку) виклав ймовірний перебіг злочину.
Він написав, що 10 липня 1941 року рано вранці до Єдвабного почали прибувати мешканці навколишніх сіл з наміром взяти участь у заздалегідь спланованому злочині – вбивстві єврейських мешканців цього населеного пункту. Напередодні ввечері деяких єврейських мешканців попередили знайомі поляки, що готується колективна акція проти євреїв.
Вранці єврейське населення почали силоміць виганяти з домівок і зганяти на ринкову площу містечка. Зібраних змушували виривати траву між бруківкою, водночас піддаючи їх побиттям, приниженням і насильству. За висновками слідства Інституту національної пам’яті Польщі, ці дії вчиняли мешканці Єдвабного та навколишніх сіл польської національності.
Прокурор Ігнатьєв зазначив, що численні свідки, допитані в ході розслідування, згадували про присутність німців у формі у Єдвабному.
"Ці німці, ймовірно, невеликою групою допомагали виводити потерпілих на ринок, і на цьому обмежувалася їхня активна роль. З огляду на зібрані докази не ясно, чи брали вони участь у супроводі жертв до місця страти та чи були присутні біля комори. Показання свідків з цього приводу суттєво розходяться", – написав прокурор IPN.
У наступному уривку він описав події на ринку та в його околицях. Зібраних там єврейських чоловіків змусили зруйнувати пам’ятник Леніну, що стояв на сквері (встановлений під час радянської окупації – PAP), а потім принести його уламки на ринок, а звідти – до комори.
"Ця група (єврейських чоловіків – PAP) налічувала приблизно 40–50 осіб. Серед них був також місцевий рабин. Жертв із цієї групи було вбито невідомим способом, а тіла скинуто в могилу, викопану всередині комори. На трупи в могилі кинули уламки розбитого бюста Леніна", – написав прокурор Ігнатьєв.
Друга, більша група єврейського населення, була виведена з ринкової площі через певний час, можливо, через 1-1,5 години, як зазначив один зі свідків. Інші свідки вказували, що це було після обіду.
"У цій групі було кілька сотень осіб, ймовірно близько 300, на що вказує кількість жертв в обох могилах, згідно з приблизною оцінкою археологічно-антропологічної групи, яка брала участь у ексгумаційних роботах", – зазначив прокурор.
У другій групі були жертви обох статей різного віку, серед них також діти та немовлята. Цих людей завели до дерев’яного, критого соломою сараю. Після зачинення будівлю облили гасом і підпалили. Євреї, що перебували всередині, згоріли живцем.
Прокурор Ігнатьєв також прокоментував наведену у книзі Яна Томаша Гросса "Сусіди" інформацію про кількість жертв злочину від 10 липня 1941 року – близько 1600 осіб.
"Неповний обсяг ексгумаційних робіт, а також неможливість перевірити гіпотезу про існування масового поховання або масових поховань на території єврейського кладовища не дозволяють з упевненістю визначити кількість усіх жертв, вбитих у день злочину в Єдвабному. Цифра 1600 жертв, хоч і близька до істини, видається вкрай малоймовірною і не знайшла підтвердження в ході проведеного розслідування. У день злочину в Єдвабному, безсумнівно, перебували особи єврейської національності, які сховалися там, зокрема, з Візни та Кольно. Однак певна група єврейського населення вижила. Можна припустити, що це було щонайменше кілька десятків осіб, які проживали після дати злочину в містечку та його околицях аж до початку листопада 1942 року", – написав прокурор Ігнатьєв.
"Щодо участі польських цивільних осіб у скоєному злочині, слід визнати, що вона відіграла вирішальну роль у реалізації злочинного плану. Можна припустити, що злочин у Єдвабному було скоєно за німецькою ініціативою. Присутність німецьких жандармів із поста в Єдвабному, навіть якщо вони не брали безпосередньої участі в подіях, а також інших озброєних німців (якщо виходити з того, що вони були на місці), фактично означала їхню згоду та мовчазне потурання вчиненню злочину проти єврейських мешканців містечка. За таких обставин слід констатувати, що з погляду кримінального права обґрунтовано приписати німцям авторство цього злочину в широкому сенсі. Виконавцями злочину, як винуватцями в вузькому сенсі, були польські мешканці Єдвабного та околиць – чоловіки, чисельністю щонайменше близько 40 осіб. (…) Слід визнати, що вони брали активну участь у скоєнні злочину, озброєні палицями, сапками та іншими знаряддями", – зазначив він.
Зі свідчень свідків відомо, що після скоєння злочину відбулося розкрадання майна, що залишилося після жертв.
У обґрунтуванні до припинення слідства зазначалося, що неможливо визначити причини пасивної поведінки більшості населення містечка під час злочину.
"Зокрема, неможливо встановити, чи була ця пасивність наслідком схвалення злочину, чи ж вона була зумовлена залякуванням жорстокістю дій злочинців. Така позиція мешканців Єдвабного щодо злочину, скоєного 10 липня 1941 року, не підлягає кримінально-правовій кваліфікації, а отже, не може бути предметом оцінки в категорії приписання кримінальної відповідальності", – написав прокурор Ігнатьєв.
Наостанок він додав, що серед осіб, чиї імена як виконавців були зазначені в матеріалах справ, частина була засуджена остаточним вироком, а інші вже на момент проведення ним розслідування померли.
"Серед осіб, чиї імена були зазначені в матеріалах справ як виконавців, частина була засуджена остаточним вироком. Інші вже померли. [...] Не було зібрано достатніх доказів, які б дозволили ідентифікувати та висунути звинувачення проти інших можливих живих винуватців, які брали участь у вбивстві громадян Польщі єврейської національності 10 липня 1941 року в Єдвабному", – написав прокурор Ігнатьєв у висновку до обґрунтування рішення про припинення слідства.
(PAP)
Опр. Roman Havryshchak
hav/
