ЗМІ: у Центральній Азії сталінські репресії досі повністю не осмислені
У пострадянських державах Центральної Азії пам'ять про сталінський терор залишається політично чутливою темою; дискусія щодо неї обмежена політичними умовами, державним контролем над історичною наративом та впливом Росії, — повідомляє портал Радіо Свобода.
Пам'ять про сталінські репресії та великий терор 1930-х років присутня в публічному просторі країн регіону. Однак, як підкреслюють дослідники та коментатори, яких цитує портал радіостанції, з огляду на нинішню владу та її обережність щодо тем, які можуть призвести до ускладнень у відносинах з Росією, вона є неповною.
Найбільше про цей епізод історії говорять у Казахстані. 31 травня там відзначається як День пам'яті жертв політичних репресій і голоду. Офіційний наратив охоплює як великий терор 1937–1938 років, так і наслідки колективізації, яка призвела до масового голоду в казахстанському степу, а також депортації цілих народів і функціонування системи таборів ГУЛАГу. Саме тут діяли одні з найвідоміших таборів ГУЛАГу, зокрема Карлаг і АЛЖИР — табір для дружин осіб, визнаних «ворогами батьківщини». У країні також функціонують численні музеї та місця пам'яті, присвячені жертвам репресій.
Проте процитований порталом політолог Дімаш Алжанов оцінює, що дискусія про масштаби радянського терору є обмеженою, а держава зосереджується на символічних діях, не створюючи умов для повного незалежного дослідження минулого. Як він підкреслює, «ні в академічному середовищі, ні серед різних груп інтересів немає можливості» без політичної цензури відтворити повну картину подій. Чималу роль тут відіграють коректні відносини з Росією, яка торпедує будь-які дії найбільш амбітних істориків.
В Узбекистані пам'ять про репресії зосереджена передусім на долі національної інтелігенції та учасників антирадянського спротиву. Влада представляє їх як жертв політики, яка мала унеможливити розвиток незалежної національної ідентичності. Останніми роками узбецька влада розширила програму реабілітації жертв сталінізму. У травні поточного року Верховний суд Узбекистану виправдав ще 161 громадянина, засудженого в 1930–40-х роках за нібито політичні злочини.
Критики, однак, звертають увагу на те, що пам'ять про репресії значною мірою формується зверху державою. Вони підкреслюють відсутність дискусії про політичне насильство в незалежному Узбекистані, зокрема щодо придушення протестів у Каракалпакстані в 2022 році після оголошення змін до конституції, які обмежили б автономію цього регіону.
Найважливішим місцем пам'яті в Киргизстані є комплекс Ата-Бейіт під Бішкеком, розташований на місці масових розстрілів 1938 року. Там було виявлено останки 138 осіб, серед яких — представники киргизької інтелігенції. Символічне повторне поховання жертв відбулося в серпні 1991 року, незадовго до проголошення незалежності країни від СРСР. Проте історики підкреслюють, що кількість жертв сталінського терору залишається невідомою; за оцінками, на території сучасного Киргизстану в 1937–1939 роках було репресовано понад 40 тис. осіб.
У Таджикистані пам'ять про репресії є значно менш представленою. Там немає системи музеїв чи загальнонаціонального місця пам'яті, порівнянного з тим, що діє в Казахстані чи Киргизстані, хоча відомо, що лише в 1937–1938 роках там було репресовано понад 15 тис. осіб, більшість з яких розстріляли. У травні поточного року до Душанбе з Москви було доставлено капсули з землею з місць поховань трьох видатних таджицьких державних діячів, які стали жертвами сталінських чисток. Церемонії керував президент Емомалі Рахмон.
Алжанов у коментарі для Радіо Свобода оцінює, що сучасна влада держав регіону не зацікавлена у створенні тривалої пам'яті про репресії, оскільки їхні власні дії залишають бажати кращого. Згідно з опублікованою в березні доповіддю продемократичної організації Freedom House, всі держави Центральної Азії (включаючи не охоплений аналізом Радіо Свобода Туркменістан) були класифіковані як «невільні» щодо політичних прав і громадянських свобод. (PAP)
опр. Dmytro Menok
dmd/
